Довгий час історики вважали, що іспанська хроніка, яка розповідає про знищення єврейського кварталу на околиці Леона наприкінці XII століття, перебільшує або навіть повністю спотворює реальність. Але нові знахідки археологів свідчать про те, що неправі якраз історики.
Король Кастилії і Толедо Альфонсо VIII так хотів отримати владу над усією християнською частиною Іспанії, що проти нього виступили правителі всіх інших держав півострова, включно з мусульманами / © Bernard Gagnon, wikipedia.org
Традиційно єврейські погроми починаються в критичні для суспільства моменти. Так було 38 року в Олександрії, коли імператор Калігула урізав права греків, а ті вирішили перерізати євреїв – у зв’язку з неможливістю помститися римлянам.
Те саме сталося 1096 року, коли німецькі селяни, збіднілі лицарі та волоцюги, невірно витлумачивши заклик папи Урбана II, влаштували власний хрестовий похід: не вирушаючи до Святої землі, вони почали вбивати євреїв. Під час епідемії чуми першими підозрюваними в отруєнні колодязів і рознесенні хвороби завжди призначали представників цього ж народу.
Трохи раніше, в XI столітті, у Гранаді мусульмани теж дійшли несподіваного висновку, що винуватці Реконкісти – саме юдеї, тож треба їх перебити. У результаті ті, кому вдалося врятуватися, шукали притулку на півночі – у християнських іспанських королівствах. Там їх прийняли цілком прихильно.
У християнській Європі єврейські погроми починалися в будь-якій незрозумілій ситуації, чи то війна, епідемія, чи то підвищення податків / © Pierart dou Tielt, Royal Library of Belgium
Іудейські громади стали посідати важливе місце в економічному, а іноді і в політичному житті королівств. Тому істориків здивував запис у середньовічній хроніці про те, що 1196 року було практично повністю знищено єврейський квартал на околиці Леона.
Цей квартал, Castrum Iudeorum, заснували люди, які вціліли в гранадській різанині. І два століття життя там було цілком мирне. Ба більше, за свідченням хронік, леонський Castrum Iudeorum був одним із найвпливовіших єврейських кварталів того часу в християнських королівствах. Розташований у безпосередній близькості від столиці королівства, він мав незаперечне стратегічне значення, оскільки здійснював прямий контроль над головним комунікаційним маршрутом того часу – Шляхом прочан (він же Шлях святого Якова) до Сантьяго-де-Компостела.
Наприкінці XII століття єврейські погроми ще не були відомі в християнській частині Піренейського півострова. Вони почалися там тільки на початку XIV століття. Проте в хроніці сказано, що король Кастилії Альфонсо VIII 1196 року майже повністю знищив леонський Castrum Iudeorum.
Історики вважали цей запис недостовірним з такої причини. Річ у тім, що Альфонсо VIII всього за рік до передбачуваного погрому зазнав нищівної поразки від мусульман у Битві при Аларкосі. З 10 тисяч його воїнів загинули понад сім тисяч. Швидко зібрати нове військо, на думку істориків, король не міг.
Але, мабуть, реальність не збіглася із сумнівами істориків. Археологи з Університету Леона (Іспанія) провели розкопки на місці Castrum Iudeorum. Там вони виявили свідчення великомасштабного побоїща: арбалетні болти, наконечники стріл і списів, уламки мечів. Квартал недовгий час перебував в облозі, потім на його вулицях почалася бійня – фрагменти зброї рівномірно розподілені по території.
Розкопки середньовічного єврейського кварталу / © La Universidad de Len
Типологічно зброю датували XII століттям. І це стало свідченням правдивості хроніки. Але що привело кастильського короля в єврейський квартал Леона? Можна припустити, що виною тому стала дивна політика його діда.
Історія Іспанії IX-XII століть для нашого сучасника виглядає дуже незвично. За наявності спільного ворога-іновірця на півдні і за Реконкісти, що триває століття, християнські королівства начебто повинні жити в мирі, адже повоювати і так є з ким. На ділі ж ці королівства – павуки в банці.
На початку XII століття скромне графство Галісія раптом оголосило себе королівством зі своїм королем – Альфонсо VII, який унаслідок інтриг був позбавлений права успадкування в найсильніших державах півострова – Леоні та Кастилії. Але молодого короля записані на папері права не зупинили.
У результаті до 1135 року він завоював обидва цих королівства, отримав викуп за частину зайнятих його військом земель Арагона, прийняв васальну присягу від королеви Португалії і став найсильнішим правителем іспанських земель.
На підтвердження папський легат коронував його в Леонському соборі як імператора всієї Іспанії (Imperator totius Hispaniae). Альфонсо VII став останнім, хто носив цей рідкісний титул.
Коли ж зайшло питання про престолонаслідування, король, який все життя займався об’єднанням іспанських королівств, вирішив їх розділити. Одному синові він заповів престол Леона, іншому – Кастилії, а інші землі поділив між іншими.
У результаті менш ніж через 40 років після смерті останнього іспанського імператора один його онук, король Кастилії і Толедо Альфонсо VIII, бажаючи об’єднати під своєю владою всю Іспанію, повів війська проти двоюрідного брата, короля Леона і Галісії Альфонсо IX. А єврейський квартал на околиці Леона став усього лише випадковою жертвою у війні двох християнських королівств. Причому, судячи з арбалетних болтів, обороняли квартал не тільки його мешканці, а й війська леонського короля.