Екологи з Китаю підрахували, як змінилися площі оазисів у світі з 1995 по 2020 рік. Дослідники також з’ясували, у якому регіоні оазисних територій найбільше, у якому темпі відбуваються зміни та чим на цих землях займається людина.
Оазис Уакачина, Іка, Перу / © Wikimedia Commons, Diego Delso.
За даними за 2018 рік, до 40% земної суші займають посушливі землі, причому на них живе 38% населення планети. І ключові елементи таких екосистем, які визначають людську діяльність у посушливих землях, – оазиси.
Частина вчених припускають, що зміни клімату можуть збільшити площі посушливих земель (хоча є й прямо протилежні думки), а зростання чисельності людей призведе до експлуатації оазисів, що спричинить нестачу води в цих регіонах. Динаміку розвитку оазисів зазвичай вивчають із двох боків: їхній просторово-часовий розподіл та еволюцію. Але досі не проводили систематичного вивчення загальної площі оазисів в областях із посушливими землями.
Прогалину в знаннях вирішила заповнити група китайських екологів. Вони узагальнили попередні дослідження і на основі даних Ініціативи зі зміни клімату Європейського космічного агентства (ESA) та радіометрії з високою роздільною здатністю зробили карту розподілу оазисів у світі з 1995 по 2020 рік. Результати наукової роботи опубліковані в журналі Earth’s Future.
(а) Глобальні посушливі райони (регіони з індексом посушливості (AI) < 0,65, (b) глобальна карта розподілу пустель, (c) глобальний нормалізований індекс відмінностей рослинності (NDVI), (d) глобальний рослинний покрив (VC) посушливих районів / © Earth’s Future, Bochao Cui et al.
Оазиси визначаються за кількома критеріями: вони існують у посушливих кліматичних зонах, частково або повністю оточені пустелею і володіють стабільним джерелом води (дощі не береться до уваги), яке підтримує на цих територіях багато рослинності. За цими трьома критеріями автори статті оцінили площі оазисів і продуктивність їхнього рослинного покриву в раніше вивчених пустельних екосистемах Північної Америки, Австралії, Африки та Китаю.
Карту будували, орієнтуючись на вісім чинників, що впливають на площу рослинності. Їх розділили на чотири категорії: кліматичні (потенційне випаровування, опади, температура), топологічні (модель рельєфу, нахили), соціально-економічні (валовий внутрішній продукт) і фактори водних ресурсів (поверхневий стік, ґрунтові води). Щоб уникнути очевидних помилок, дослідники порівняли отриману карту з даними Google Earth.
Просторовий розподіл глобальних оазисів (а) і карти оазисів на п’яти континентах у 1995, 2000, 2005, 2010, 2015 і 2020 роках (б) / © Earth’s Future, Bochao Cui et al.
Більша частина всіх оазисів припала на Азію – 77% від загальної площі в 19 країнах. В іншому оазисні території поширені в Океанії, Африці, Північній і Південній Америці. У середньому по світу площа оазисів збільшилася з 1,83 мільйона квадратних кілометрів у 1995 році до 1,91 мільйона квадратних кілометрів у 2020-му, тобто на 4,7%. Середній приріст за рік становив 3300 квадратних кілометрів. На 54,86% оазисних площ люди обробляли землю, 23,12% займали пасовища.
За той самий період, як пишуть дослідники, 220,8 тисячі квадратних кілометрів пустель було перетворено на оазиси – найінтенсивніший етап озеленення припав на 2015-2020 роки. При цьому 134,3 тисячі квадратних кілометрів орних і пасовищних земель деградували в пустелі. Це пов’язано зі зростанням попиту на воду для зрошення інших острівців рослинності, зазначили автори наукової роботи. Проте глобальна картина показує, що оазисів у світі побільшало – і це узгоджується з нещодавніми даними про те, що викиди вуглецю озеленили нашу планету.
Наскільки можна судити з історичних даних, у минулому площі оазисів теж весь час змінювалися: якісь зони ставали більш вологими або отримували нові іригаційні канали, якісь позбавлялися опадів або їхні канали деградували після воєн і міграцій. Але в середньому площі оазисів довго залишалися незмінними.
Нинішнє зростання на 86,5 тисячі квадратних кілометрів може здатися невеликим, однак, якщо воно збереже такі темпи до кінця століття, сумарна площа приросту оазисів досягне рівня великої європейської країни.