Серйозна посуха, яка тривала 640 років, на думку міжнародної групи вчених, затримала розвиток культурних зв’язків в Євразії в п’ятому тисячолітті до нашої ери.
Робота опублікована в журналі Science Bulletin. Великий Шовковий шлях був найскладнішою мережею торгових відносин в стародавньому світі, пов’язуючи населення Східної Азії з жителями її південного заходу. І мова не тільки про торгівлю: через Шовковий шлях, як відомо, поширювалися ідеї, релігії і технології протягом двох тисяч років.
Однак, згідно з археологічними даними, до початку повноцінного функціонування цих шляхів культурний трансєвразійський обмін вже відбувався в кінці п’ятого тисячоліття до нашої ери. Люди везли пшеницю, ячмінь, овець, кіз і великої рогатої худоби із Західної Азії в Піднебесну. А звідти, в свою чергу, поширювалися китайські товари. Правда, вважалося, що ці зв’язки проходили не зовсім там, де згодом склався Шовковий шлях, а північніше.
Міжнародна група палеокліматологів наводить докази того, що зв’язки через Шовковий шлях могли б розвинутися раніше, якби не тривалий період посухи. Вона, ймовірно, сталася між 5820 і 5180 роками до нашої ери і була пов’язана з переміщенням повітряних мас на північ через зниження температури в Північній Атлантиці і зменшення випаровування вологи.
Це з’ясувалося завдяки аналізу сталагмітів з Ферганської печери (Киргизстан), які ростуть протягом сотень років. Їх вивчили на предмет наявності або відсутності тих чи інших мікроелементів, а також проаналізували радіометричним способом, щоб з’ясувати історію опадів в цьому регіоні (частоту дощів і снігопадів) за останні 7800 років.
Найбільш примітні результати стосувалися періоду в 640 років, який стався в п’ятому тисячолітті до нашої ери. Масштаби цієї посухи великі і непорівнянні з жодними екологічними змінами за останні 7800 років. Так, рівень озера Балхаш (Казахстан) був на 20 метрів нижче сучасних значень. Якщо подібна посуха справді мала місце, це, на думку вчених, зробило б вирішальний вплив на оазиси в пустелі, що лежить на шляху між населенням Євразії.
Крім цього, дослідники зібрали археологічні відомості з усієї Євразії за останні 10 тисяч років і виявили культурні зрушення в Східній і Західній Азії якраз в означений період часу. Жодне суспільство тих часів, на думку авторів роботи, не могло подолати настільки суворі й тривалі погодні умови. Це говорить про те, що населенню посушливих районів Центральної Азії довелося відмовитися від життя навколо оазисів і переїхати в гірські регіони, а також мігрувати на північ і південь, де було більше води.
Після посухи кількість опадів поступово збільшилася й оазиси відновилися, що призвело до демографічного і культурного розширення в Центральній Азії. А розвиток сільськогосподарських і пасовищних технологій, одомашнення коня і верблюда ще більше підвищували мобільність населення, сприяючи об’єднанню народів Східної й Західної Азії до четвертого тисячоліття до нашої ери.
Натхнення: naked-science.ru