Цей тунель може з’єднувати нашу локальну бульбашку з сусідніми супербульбашками, утворюючи велику мережу гарячого газу. Дослідження опубліковано в журналі Astronomy & Astrophysics.
Астрономи виявили дивовижну особливість усередині Локальної гарячої бульбашки – середовища з низькою щільністю, що оточує Сонячну систему, “міжзоряний тунель”, який веде до сузір’я Центавра. Цей тунель може з’єднувати Локальну гарячу бульбашку з сусідніми надбульбашками, утворюючи велику мережу гарячого газу в Чумацькому Шляху.
Дослідники з Інституту позаземної фізики Товариства Макса Планка використовували дані рентгенівського телескопа eROSITA, щоб скласти детальну карту структури і властивостей Локальної гарячої бульбашки. Це величезна порожнина діаметром 1000 світлових років, заповнена розрідженим гарячим газом з температурою в мільйон градусів.
Ідея локальної бульбашки існує вже близько півстоліття – її розробили для пояснення повсюдного рентгенівського фону, нижчого за 0,2 кеВ. Фотони таких енергій не можуть переміщатися надто далеко в міжзоряному середовищі й мають швидко поглинатися.
Оскільки в безпосередньому оточенні Сонячної системи майже немає міжзоряного пилу, вчені припустили, що м’яка рентгенівська плазма, яка випромінює рентгенівські промені, витісняє нейтральні матеріали на околицях Сонця, утворюючи “локальну гарячу бульбашку”.
Склавши детальну карту цієї бульбашки, дослідники виявили, що вона пов’язана з іншими подібними утвореннями: вони знайшли тунель, який виходить від локальної бульбашки в напрямку сузір’я Центавра. Дослідники припускають, що він може бути елементом ширшої мережі зв’язків між зірками в холодному міжзоряному середовищі Галактики.
3D-модель сонячного оточення. Зображення: Michael Yeung / MPE
Дані спостережень eROSITA також дали змогу створити детальну 3D-модель Локальної гарячої бульбашки, яка показала асиметрію в її температурній структурі. Вчені вважають, що ця особливість, ймовірно, пов’язана з минулими вибухами наднових, які розширювали і повторно нагрівали міхур.