Нова модель походження системи Сатурна припускає, що його кільця та супутник Титан виникли внаслідок серії гігантських зіткнень відносно нещодавно за космічними мірками.
Дані місії Cassini показали, що маса Сатурна більш зосереджена до ядра, ніж очікувалося. Це впливає на «прецесію» — повільне коливання осі обертання планети. Раніше вважалося, що Сатурн перебуває в резонансі з Нептуном, що пояснювало його нахил. Однак уточнені вимірювання порушили цю картину.
У дослідженні під керівництвом Матії Чука з SETI Institute висунуто гіпотезу про існування додаткового супутника. Комп’ютерні моделі показали, що нестабільність його орбіти могла спричинити зіткнення з Титаном. «Гіперіон, найменший серед основних супутників Сатурна, дав нам найважливішу підказку про історію системи», — зазначив Чук. Орбітальний «резонанс» — співвідношення періодів обертання — між Титаном і Гіперіоном виявився відносно молодим.
Згідно з моделлю, сучасний Титан утворився після злиття «Прото-Титана» і меншого «Прото-Гіперіона». Таке зіткнення могло пояснити малу кількість кратерів і частково витягнуту орбіту супутника. Уламки цієї події могли сформувати Гіперіон. Злиття супутників могло запустити ланцюгову дестабілізацію внутрішніх тіл Сатурна.
Подальші резонансні взаємодії спричинили зіткнення менших супутників поблизу планети. Частина уламків не зібралася назад, а розтягнулася в дископодібну структуру — кільця. За оцінками, їм близько 100 мільйонів років. Перевірити гіпотезу допоможе місія NASA Dragonfly, яка має прибути на Титан у 2034 році.
Якщо «Dragonfly» виявить сліди масштабного зіткнення віком близько 500 мільйонів років, це стане підтвердженням моделі. Тоді кільця Сатурна постануть не як давній атрибут, а як наслідок космічної катастрофи.