Зовнішній космос наблизився до Землі на 20 км, повідомляє портал Space. Але, швидше за все, ви цього не відчули. Нічого не зрушилося (якщо не вважати сталого і прискореного розширення Всесвіту). Але, згідно з новим дослідженням, настав час, коли землянам треба змінити свої уявлення про те, де саме закінчується атмосфера Землі і починається зовнішній космос.
Якщо підрахунки астрофізика Джонатана Мак-Давелла вірні, космічний кордон, де закони повітряного простору поступаються місце законами орбітального космосу, може бути на 20 км ближче, ніж припускали попередні оцінки.
Згідно Мак-Давеллу, лінія Кишені — результат десятиліть невірно інтерпретованої інформації, оскільки до уваги не приймались реальні орбітальні дані. У своєму новому дослідженні Мак-Давелл вивчив дані, що описують орбітальні шляхи 43 000 супутників. Велика частина супутників не цікавили вченого — вони оберталися набагато вище лінії Кишені і явно перебували у зовнішньому космосі.
Близько 50 з супутників, однак, виділялися із загальної маси. Під час повернення кожен з цих супутників успішно здійснив щонайменше два повних оберти навколо Землі на висоті нижче 100 км. Радянський супутник «Електрон-4», наприклад, обігнув планету 10 разів на висоті приблизно 85 км, а після впав в атмосферу і згорів у 1997 році.
Ці приклади явно показували, що фізика космосу діяла нижче лінії Кишені. Коли Мак-Давелл застосував математичну модель, щоб знайти точну точку, на якій різні супутники виривалися зі своїх орбіт і поверталися в атмосферу, він виявив, що це могло відбуватися на відрізку між 66 – 88 км. Але якщо апарат опускався нижче 80 км, надії на втечу не було.
Таким чином, Мак-Давелл обрав позначку 80 км як справжній нижній край космосу. Ця цифра підтверджується іншими факторами. Наприклад, Мак-Давелл написав, що в 1950-х роках пілоти ВПС США були нагороджені спеціальними «крилами астронавта», якщо піднімалися вище 80 км.
З атмосферної точки зору, вибір Мак-Давелла теж підходить. Мезосфера — найхолодніша смуга земної атмосфера — простягнулася на висоті 83-100 км. Там хімічний склад атмосфери починає значно змінюватися і заряджених частинок стає все більше. Ясно, що нижче нижнього краю мезосфери земна атмосфера починає надавати більш сильний вплив на об’єкти. Метеори зазвичай розпадаються на висоті 70-100 км, що теж говорить про те, що в цьому регіоні атмосфера стає густішою.
Отже, що означає зниження межі між Землею і космосом на 20 %? Для запуску ракет і інших фізичних видів взаємодії з космосом нічого не зміниться, але може знадобитися вирішення деяких важливих політичних і територіальних питань.