Серед головних регіональних геополітичних гравців, які визначають майбутнє Великого Середнього Сходу і безпосередньо впливають на геополітичні зрушення на пострадянському просторі і, в особливості, на Кавказі, виділяється Туреччина. Вступ Туреччини до НАТО в 1952 р. і створення на її території військових баз Альянсу зіграли в період «холодної війни» важливу геостратегічну роль, уповільнивши просування СРСР до Перської затоки, на Близький Схід у разі виникнення Третьої світової війни.
Зміна політичного ландшафту на Південному Кавказі на початку 90-х рр. минулого сторіччя змусили політичну еліту Туреччини внести серйозні корективи у зовнішньополітичний курс країни. Руйнування російського геополітичного простору, поява на міжнародній арені нових тюркомовних держав (Азербайджан, Киргизстан, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан) дали шанс Туреччини максимально використовувати нову конфігурацію на Південному Кавказі і в Центральній Азії. Туреччина почала активно розвивати економічні, політичні та культурні зв’язки з новими незалежними державами. Серед них пріоритетну увагу було приділено Азербайджану та центрально-азіатським державам.
У новому столітті Туреччина робить спроби скоригування своєї зовнішньої політики у «кавказько-каспійському напрямку», взявши курс на інтенсифікацію своїх відносин з Росією і Іраном, зокрема, в енергетичній сфері. Досить відзначити лише той факт, що Росія постачає Туреччині понад 60% всього необхідного цій країні газу. До того ж, Туреччина, яка бажає налагодити свої відносини з Вірменією за посередництва насамперед США, прагне відігравати все більш активну роль у геополітичних процесах, що відбуваються на Південному Кавказі, враховуючи при цьому інтереси Росії в цьому регіоні. За останні роки у зовнішній політиці Туреччини проявилися нові тенденції, здатні значно вплинути на геополітичну конфігурацію в цьому регіоні. Наочним свідченням є тенденції зближення Туреччини з Іраном і активізація турецько-російських відносин, що спостерігаються за останні роки.
Таким чином, політика Туреччини на Південному Кавказі тісно пов’язана з проблемою глобалізації, а також із зміною «світового порядку». Інтереси Туреччини в регіоні стикаються як з національними інтересами південно-кавказьких держав, так і з інтересами світових держав, насамперед США та Росії. Конфігурація політичних союзів тісно пов’язана з економічними інтересами учасників міжнародних відносин. Участь у геополітичній грі на Південному Кавказі опосередковано залучає Туреччину в етнополітичні конфлікти в Грузії та Азербайджані. Основним стратегічним партнером Туреччини в цьому регіоні є етнічно близький Азербайджан, однак масштаби економічних відносин з Росією продовжують залишатися досить значними і важливими для країни. Вірменія ж продовжує залишатися єдиною серед сусідніх держав, з якими у Туреччині немає дипломатичних відносин.
У той же час слід відзначити той факт, що в цілому Туреччина, як і Іран, у даний час не володіє достатніми військово-політичними і економічними можливостями, щоб забезпечити своє домінування на Південному Кавказі, витіснивши при цьому Росію і Захід з цього регіону.
Джерело: Newtimes.az