Глобальні пилові бурі, які здатні охоплювати поверхню Марса цілком, піднімають стовпи пилу на десятки кілометрів, а з ними — воду, яка ще збереглася на Червоній планеті.
Марс у 2018 році: до глобальної пилової бурі і в процесі / ©NASA, JPL-Caltech, MSSS
По поверхні Марса постійно прокочуються пилові бурі. Однак приблизно раз на десятиліття вони набувають глобального масштабу, охоплюючи планету цілком. На початку 1970-х зонд Mariner 9 вперше спостерігав це явище з орбіти, а в 2018-му така буря поставила крапку в довгій місії марсохода Opportunity. Однак в останньому випадку за бурею стежив цілий флот апаратів, що працюють на поверхні і орбіті Червоної планети.
Аналізуючи зібрані тоді дані, вчені звернули увагу на «пилові вежі» — щільні хмари пилу, розігріті Сонцем і піднімаються від поверхні високо в атмосферу. Вони з’являються і у звичайних обставинах, однак під час глобальних пилових бур утворюються набагато частіше. Такі структури можуть бути стійкі і служать свого роду «космічним ліфтом», на якому несуться геть різні малі молекули — перш за все вода.
У далекому минулому такий механізм міг зіграти свою роль у перетворенні Марса з повної вологи планети в сьогоднішню пустелю, розлогу й суху. Про це Ніколас Хівенс (Nicholas Heavens) з Університету Хемптон розповідає в статті, опублікованій в Journal of Atmospheric Science.
«Пилову вежу» видно по центру в нижній частині знімка, зробленого зондом MRO: блакитнувата хмара біля нього — водний пар / ©NASA, JPL-Caltech, MSSS
Хівенс спирався на дані американського орбітального зонда MRO, який безперервно слідкує за рухами пилу і пари з допомогою інфрачервоного спектрометра Mars Climate Sounder. Під час глобальної бурі у 2018 році інструмент розрізнив безліч «пилових веж». У звичайних умовах вони не тільки менш численні, але і не так стійкі: за даними MRO, деякі можуть зберігати стабільність протягом більш ніж трьох тижнів.
Все це створює потужний «конвеєр», який виносить з поверхні легкі молекули, захоплені за собою частинками пилу. Розширювальним стовпом «пилові вежі» піднімають пил на десятки кілометрів, розкидаючи його на висоті і перетворюючи планету в червоно-буру кулю. В атмосфері молекули води можуть розпадатися під дією сонячного випромінювання: можливо, в минулому саме такий механізм поступово вичерпав водні ресурси Марса.
Натхнення: naked-science.ru