Походження людського мозку належить до головних загадок еволюції й до однієї з найбільш дискусійних тем в біологічній науці. Чому в якийсь момент часу еволюція підтримала розвиток мозку в одній з гілок приматів? Чому мозок так стрімко виріс за такий короткий період? І чому протягом 30 000 років мозок homo sapiens постійно втрачає у вазі?
Щоб відповісти на ці питання, доведеться звернутися до цікавих метаморфоз, що відбувалися з найдавнішими предками людства мільйони років тому. До появи людини еволюція відбувалася традиційним способом. «Паливо» еволюції – поліморфізм, варіабельність, мінливість всередині одного виду. Якщо зовнішні умови проживання не змінювалися, ознаки виду зберігалися більш-менш консервативно, якщо ж умови зазнавали змін, то поліморфізм дозволяв вижити тим істотам, у яких виявлялися більш придатні для мінливих умов якості. А ось коли мінливість ознак не перекривали мінливих умов, популяція вимирала. Природний відбір – це вічне протистояння множинності ознак і тиску середовища. Зуміли тварини відшукати собі їжу – добре, не зуміли – вимерли. Є можливість розмножуватися – добре, немає – все знову ж вимерли.
Скальпель і частка
Лобова доля, що стала морфологічною основою людського інтелекту, спочатку мала завдання гальмування тваринних інстинктів.
Тільки завдяки лобовій частці людина здатна відмовитися від їжі, поділившись нею з ближнім і підтримавши тим самим відносини всередині соціуму. І цьому є одне простий доказ.
Всі знають, що деякі пані, занадто сильно стурбовані схудненням, намагаються їсти якомога менше, і при досягненні ваги близько 40 кг у них нерідко починається хвороба під назвою анорексія. Хворих на анорексію примусити їсти практично неможливо, і сучасна медицина безсила допомогти цим нещасним. У підсумку ці жінки передчасно йдуть з життя. Зате років 60 назад, коли медицина була не настільки гуманною, хворим на анорексію вводили гострий скальпель в нижню частину скроневої області й відсікали лобову частку. Через деякий час у пацієнток відновлювався апетит і менструальний цикл і вони поверталися до нормального життя. Ну або майже нормальною. Та частина мозку, яка всупереч тваринам інстинктам давала нам можливість відмовитися від їжі, переставала працювати й думка про неприйняття їжі людини більше не відвідувала.
Лобова частка підтримувала громадські зв’язки у древніх гомінідів. Хто виявлявся не здатний ділитися їжею, того з’їдали самого або виганяли. Тому всього за кілька мільйонів років лобові області мозку дуже швидко виросли й одного разу стали основою розуму.
Людина – природна частина природи, і довгий час еволюція людського мозку йшла по тим же біологічним законам. Йшла вона не те щоб дуже швидко, та й сама поява приматів (близько 65 млн років тому) не можна вважати якоюсь вершиною еволюції – це не що інше, як пристосування ссавців до життя на деревах. Справжня людська історія в мавпячому світі почалася в той момент, коли виникли незвичайні умови, то є та сама перехідне середовище, яке в корені змінило характер еволюції людського мозку. Зрозуміло, що ні з того ні з сього настільки серйозні зміни, що призвели в кінцевому підсумку до появи homo sapiens, відбутися не могли. Щоб пояснити причину цих революційних перетворень, маса теоретиків схиляється до різних форм так званої мовно соціально-трудової теорії. Мовляв, людина почала спілкуватися, почала працювати, і тоді мозок почав радикальним чином змінюватися. Однак ця теорія не витримує навіть поверхневої критики. Зараз відомо багато видів тварин, що використовують знаряддя, системи складних комунікацій та розвинену структуру спільнот, але це так і не привело до появи великого мозку. Так що ж сталося?
Рай перебував в Африці
Судячи з усього, архетип людського мозку сформувався в певній унікальному середовищі в результаті тривалого біологічного процесу. У якийсь момент часу, приблизно 15 млн років тому, на сході Африки склалися дуже сприятливі умови для життя будь-яких ссавців. Тоді в субтропіках або в тропіках, в напівзатоплених місцях, в неглибоких проточних водоймах у величезних кількостях розмножувалися якісь смачні та поживні тварини – безхребетні або риби. На цих істот паразитувало величезна кількість птахів і інших тварин. Серед останніх і опинилися наші далекі предки – тоді вони були трохи менше сучасних шимпанзе. І в наші дні в Норвегії можна побачити, як під час нересту оселедця ведмеді заходять на задніх лапах введення і, стоячи там по груди, черпають лапами ікру і їдять її, поки не наситяться. Ось і нашим предкам досить було увійти в воду і злегка черпати лапками, щоб наїстися.
Такий напівводний спосіб життя, до речі, добре пояснює походження двоногості. Зрозуміло, що чим далі тварина може зайти в воду, тим більше воно зможе зібрати там їжі. Але заходити на глибину на четвереньках незручно, тому і норвезькою.