Іхтіологи виявили скупчення рідкісних тихоокеанських бляшкошипих акул. Як зазначається в статті для журналу The Journal of Fish Biology, дослідники зустріли відразу дванадцять представниць виду на глибині 151-350 метрів під час занурень до підводних гір біля західного узбережжя Панами. При цьому зазвичай бляшкошипі акули тримаються поодинці. Можливо, біля берегів Панами ці риби полювали або шукали собі пару.
Деякі акули мешкають на великих глибинах і майже не потрапляють на очі людям, зокрема іхтіологам. До їх числа належить тихоокеанська бляшкошипа акула (Echinorhinus cookei), один із двох сучасних видів сімейства зірчатошипих акул (Echinorhinidae). Уперше вчені виявили цю чотириметрову придонну рибу близько ста років тому у водах навколо Гавайського архіпелагу. Відтоді стало відомо, що вона поширена по всьому Тихому океану (особливо на сході тропічної зони), на глибинах від 100 до 650 метрів.
Незважаючи на широкий ареал, тихоокеанські бляшкошипі акули зустрічаються рідко. Через це навіть фахівці мало знають про спосіб життя, екологічні уподобання та чисельність цього виду. Припускають, що популяції бляшкошипих акул скорочуються внаслідок загибелі в снастях під час комерційного вилову риби. Проте вид так слабо вивчений, що для оцінки загрози йому даних поки недостатньо.
Команді іхтіологів під керівництвом Штефані Кайзер (Stefanie Kaiser) із Зенкенберзького дослідницького інституту і музею вдалося отримати нові відомості про звички тихоокеанських бляшкошипих акул. Навесні 2022 року вчені обстежили схили двох підводних гір у національному парку Кордильєра-де-Койба біля західного узбережжя Панами. З кінця квітня до початку травня вони здійснили тут одинадцять занурень у розрахованому на трьох осіб пілотованому апараті.
Під час досліджень Кайзер і її колеги тричі зустріли бляшкошипих акул. Другого травня вони побачили одну представницю виду на схилі підводної гори П’ята паралель. Третього травня ще одна особина потрапила їм на очі на схилах гори Кеван Мантелл, а сьомого травня тут же були відзначені відразу десять її родичів. Усі зустрічі відбулися над ділянками скелястого дна на глибинах 151-350 метрів. Принаймні дві акули, судячи з наявності добре помітних птеригоподіїв, були самцями. Ще одну автори визнали статевонезрілою, оскільки довжина її тіла становила всього 185 сантиметрів.
За словами дослідників, тихоокеанські бляшкошипі акули, як правило, тримаються поодинці і не об’єднуються в групи з родичами. Проте на схилах підводних гір у парку Кордильєра-де-Койба одночасно зібралися понад десять особин. Автори припускають, що акули припливли сюди навмисно, а не опинилися в одному і тому ж місці випадково. Можливо, їх привабила велика кількість їжі – різноманітних риб (включно з молодими акулами-молотами, які, як відомо, входять до раціону бляшкошипих акул), омарами і крабами. Згідно з альтернативною версією, хижачки зібралися біля тихоокеанського узбережжя Панами для спарювання.