Сонячне південне місто Херсон
Херсонці поступово збираються біля храму Святого Володимира Великого, незважаючи на обстріл, який продовжується. Херсон – місто доволі компактне, тому від прильотів в центрі міста здригається земля і на околицях. Люди посміхаються, розповідають останні новини – де щойно неподалік прилетів снаряд «Граду» чи «шахід». Неквапно під’їжджає маршрутка, яка везе пасажирів із самісінького центру міста, який щойно обстрілювали.
Хвилинка тиші між артилерійськими ударами вривається щебетом птахів, які продовжують співати, затихаючи лише тоді, коли свист та приліт снаряду вже за кілька метрів від них. Але в ці нечасті хвилини здається, що навколо звичайне мирне життя, а зруйновані будинки та вибиті вікна у будівлях – лише декорації до зйомок фільму.
Здавалося, що б могло об’єднати херсонців настільки, щоб вони приїхали з різних (навіть найнебезпечніших!) мікрорайонів міста і, ризикуючи своїм життям, зібратися на відкритій місцевості перед храмом (під час неперервних артилерійських обстрілів)?
Це був концерт, проведений після недільної служби, у стінах величного храму монастиря Святого Володимира Великого, з нагоди відзначення Дня Української Державності та на вшанування пам’яті Хрестителя Київської Русі – рівноапостольного князя Володимира. Мистецький захід до храмового свята організовано з ініціативи настоятеля монастиря Святого Володимира Великого – отця Ігнатія та за сприяння Управління Культури Херсонської міської ради та Херсонської міської військової адміністрації.
Митці міста Херсона, які залишалися в місті під час всієї окупації, подарували глядачам 2 години щастя. Під величним склепінням храму Святого Володимира Великого лунали відомі пісні, гітарна музика, були сольні номери та ансамблі та гучні оплески. На тлі музики гриміли вибухи – потім стане відомо, що за 2 години концерту в іншому районі міста від прильотів снарядів загинуло щонайменше, двоє людей. Кожен день у Херсоні гинуть люди, бо сирени при артилерійських обстрілах не дають – снаряд з лівого берега долітає швидше за будь-яку сирену. Це лічені секунди, тому і добігти до укриття часу просто не вистачає. Часто з лівого берега спеціально стріляють по рятувальниках, які приїжджають гасити пожежі – тому люди іноді самостійно гасять ці пожежі, незважаючи на артилерійські обстріли. І поступово стає трендом серед художників-херсонців розписувати гільзи від снарядів – матеріалу для цього з кожним днем все більшає.
«У могутній державі наших пращурів, під назвою Київська Русь, яка простягалась від Фінської затоки – до Азовського моря, від Карпат – до Кавказьких гір, була одна віра і одна влада», – підкреслила ведуча концертуМарина Друзьякіна (співачка, головний спеціаліст Управління Культури міста Херсона).
«Кожному із нас сьогодні необхідна життєдайна енергія, з якою можна будувати майбутнє. Тож, тримаймося за свою Віру, за свою Культуру, шануймо свій Родовід та черпаймо наснагу в творчості», – наголосила пані Марина. Цю оптимістичну лінію підтримав у музичному вітанні народний артист України, професор Херсонського державного університету Віктор Гурба, чудово виконавши відому композицію Олександра Білаша, на слова Дмитра Павличка «Два Кольори».
З прадавніх часів і до сьогодні, із покоління в покоління передається пісенний спадок українців, в якому закладено народну пам’ять, мудрість та характер. І не знищити народну культуру, поки ми бережемо народні традиції, поки лунає українська пісня!
І зараз люди мистецтва несуть свою світлу місію, від чого на душі стає тепліше, а життя розквітає яскравими барвами. Свої промені світла херсонцям дарували талановиті і невтомні волонтери-митці:
- Народний артист, професор Херсонського державного університету Віктор Гурба;
- Ведуча концерту, співачка, головний спеціаліст Управління Культури міста Херсона Марина Друзьякіна;
- Викладачі Херсонського фахового коледжу культури та мистецтв ХОР Олена Баранова та Сергій Каталкін;
- Директор КЗ СМО «Музична школа 4» ХМР, викладач Любов Корнієнко;
- Директор КЗ СМО «Школа мистецтв 1» ХМР, викладач Аркадій Пейган;
- Викладач КЗ СМО «Музична школа 3» ХМР Ігор Кокойчук;
- Викладач КЗ СМО «Музична школа 4» ХМР Наталія Овчиннікова;
- Викладач КЗ СМО «Музична школа 1» ХМР Віра Пушкарьова;
- Викладач Херсонського Таврійського ліцею ХМР Володимир Савчук;
- Народний ансамбль народної пісні «БЕРЕГИНЯ» Херсонського обласного Палацу культури ХОР, керівник Катерина та Микола Логвиновські, акомпаніатор Анатолій Москаленко;
- Вокальне тріо «ДЖЕРЕЛО» Херсонського обласного Палацу культури ХОР, керівник Людмила Бай;
- Звукорежисер та музикант Ернест Сафонов;
- Художниця Качаленко Тамара (в храмі презентована виставка графічних серій, виконаних кульковою ручкою: «ВИДАТНІ ДІЯЧІ» ТА «ГУЦУЛИ»).
Розпачлива пісня без інструментального супроводу, в якій показано тяжку долю дівчини-сироти (на жаль, зараз тема сирітства надзвичайно актуальна для України) у виконанні Марини Друзьякіної дуже припала до душі глядачам.
У нашій пісенній спадщині багато тужливих пісень, але вони діють як ліки, які допомагають втирати очі від сліз і впевнено йти далі. Віра в Перемогу освітлена променями натхнення творчості. З нами Правда! А значить – з нами Бог!
Адже просто зараз кожен із нас, на своєму фронті сьогодні виборює Перемогу: воює, творить, навчає, волонтерить, служить – кладе свою цеглинку до спільної справи. І лише спільними зусиллями ми переможемо! Лише тримаючись один за одного – не впадемо у відчай! Тому потрібно цінувати кожен прожитий день та кожну хвилину!
Є чудові слова, які приписують княгині Ользі: «Пам’ятайте, що кожен день – нова надія і новий початок».
ЄДНІСТЬ – це була основна ідея не лише концерту, а й всіх херсонців. Бо саме завдяки єдності, містяни змогли пережити окупацію. І протриматись до цього часу у Херсоні. Бо не лише Віра, а й Мрія сьогодні теж одна на всіх – Перемога!
У сонячному місті Херсон, в якому свист снарядів над звичайною маршруткою – це буденність, ці слова сприймаються зовсім інакше. Коли херсонець, після походу за покупками до Центрального ринку розповідає, що за кілька метрів від нього міна вбила двох людей, а він дійшов до ринку та навіть зміг дещо купити – проводити концерти, приходити на них глядачам – це вже героїзм!
У храмі Володимира Великого, під акомпанемент гітари, у виконанні Володимира Савчука прозвучала чудова пісня, присвячена херсонцям – «Ще вчора ми горя не знали» (автор пісні Денис Жовтник, який є ведучим радіо Хіт ФМ та М1). І ця пісня була дійсно написана серцем, бо коли Херсон був уже захоплений рашистами, Ігор Колихаєв (тогочасний мер Херсону) розповідав, що під звуки канонади, він сидів у своєму кабінеті і листав будівельні проекти, які були заплановані до прийому. «Ще вчора ми горя не знали – мости будували… Ще вчора…»
Українська ідентичність будується на культурі. Херсон надзвичайно гордий з того, що може пишатися і молодим поколінням. У храмі експонувалися виставка серій графічних робіт у естетиці американського мистецтва «гіперреалізм» – «Видатні діячі» та «Гуцули», створених кульковою ручкою під час війни, херсонською художницею Качаленко Тамарою. Вона – корінна херсонка, яка крім музичної освіти у Херсонському музичному училищі по класу гітари, має за плечами ще дві вищі освіти.
Епіграфом до художньої виставки Качаленко Тамари стали слова Дмитра Павличко:
«Вставай, Україно, вставай,
Єднай Чорне море й Карпати,
І свій переболений край
Не дай ворогам розламати!»
«В України є два «полюси пасіонарності» – Запоріжжя на півдні та Карпати – на заході. Оскільки образ карпатця символізує Україну на рівні з образом козака з південного степу. Різниця лише в тім, що перший живе і дихає на повні груди, а другий – став надбанням історії», – переконана художникграфік Качаленко Тамара.
«Дослідники вважають гуцульське мистецтво генетично пов’язаним із мистецтвом Київської Русі, тобто гуцули – прямі нащадки стародавніх мешканців Київщини, які рятуючись від орд Батия, втекли і оселились в Карпатах. Гуцули, живучи в гірських нетрях, заховали первісний характер слов’ян. У найдавніших гуцульських колядках, гуцул співає про красу моря, оспівує святу хліборобську працю, поезію виноградаря. Таку пісню міг співати лише народ – хлібороб, який плекав золотий колос», – підкреслює Тамара.
Із робіт херсонської художниці, створених звичайною кульковою ручкою, із графічної серії «Видатні діячі» на глядачів дивились: Володимир Великий, князь Ярослав Мудрий, княгиня Ольга, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олесь Гончар (видатний письменник та депутат, який представляв Херсонщину більш як 20 років), оперна співачка Соломія Крушельницька, Дмитро Павличко, видатний актор Лесь Сердюк, Богдан Ступка, Роланд Франко (дипломат, який здобув для України науково-дослідну станцію «Фарадей» – тепер це станція «Академік Вернадський»), режисер Роман Віктюк, геній футболу Валерій Лобановський, видатний хірург-подвижник Херсонщини Петро Юрженко, перший та єдиний астронавт незалежної України Леонід Каденюк, боксер Олександр Усик, співачка Ніна Матвієнко, геній «поетичного кіно» Іван Миколайчук, Святослав Вакарчук, хореограф Григорій Чапкіс, співак Дмитро
Гнатюк, переможниця «Євробачення» співачка-гуцулка Руслана Лижичко, та «український соловей» – Анатолій Солов’яненко.
«Віра – це той фундамент, на якому тримається український народ. Отже, шануймо свої традиції, тримаймося за свою культуру, плекаймо мову, і нехай у всіх життєвих ситуаціях нам вистачатиме сили та натхнення співати на повний голос! Тільки разом – і в біді, і в радості! Тільки в єдності наша сила! Тільки світлом ми подолаємо російську навалу і відновимо квітучий сад – нашу славну Україну!», – підкреслила ведуча концерту Марина Друзьякіна.
На завершення концерту, народний артист України, професор Херсонського державного університету Віктор Гурба, подарував ще один пісенний дарунок – проникливу пісню «Родина» (музика Олександра Злотника, на слова Вадима Крищенко), рядки якої відгукуються в душі у кожного українця:
«Тільки родина, як зірка єдина,
Твій порятунок – надійний причал…
Тільки родина у прикру годину Схилить надію тобі на плече.
Родина, родина – це вся Україна
З високим корінням, з високим гіллям»
«Це свято сотворив для нас Господь, який є батьком нам, а ми – його дітьми. Саме Господь покликав нас сьогодні у храм, щоб ми могли бути разом і творити одну велику родину – ім’я якої є Україна!
Сьогодні багато хто дивиться на Херсон із такими понурими очима, але Херсон не здається! Ми пережили тяжкі місяці окупації, але ми все ж залишилися на своїй землі. І сьогодні ми бачимо живий приклад цьому – що ми є одна велика українська родина. Херсон не просто живий, Херсон живе!», – наголосив настоятель монастиря Святого Володимира Великого отець Ігнатій.
МІСТО-ГЕРОЙ ХЕРСОН ПРОДОВЖУЄ ЖИТИ ТА ТВОРИТИ!
СЛАВА УКРАЇНІ!
Автор статті – Качаленко Тамара