Палеогенетики вперше прочитали геном людини, яка жила на півдні Африки близько десяти тисяч років тому, що є найдавнішим геномом, знайденим у цьому регіоні.
Дослідження, яке охоплює 13 стародавніх жителів Південної Африки, показало, що генофонд місцевих мисливців-збирачів залишався стабільним протягом майже всієї епохи голоцену, а потік генів з інших регіонів Африки розпочався лише приблизно 1300 років тому з міграцією банту.
Вивчення генетичних даних древніх популяцій у Південній Африці є важким завданням через швидку деградацію ДНК у тропічному кліматі. Проте команда вчених на чолі з Йоганнесом Краузе та Штефаном Шиффельсом з Інституту еволюційної антропології Товариства Макса Планка змогла виділити ДНК з останків, знайдених у пам’ятнику Окхерст. Серед досліджених 13 осіб найдавніший жив близько десяти тисяч років тому.
Виявилося, що ці люди генетично були схожі на сучасні койсанські народи (бушмени, готтентоти), які досі проживають у цьому регіоні. Генетичний аналіз показав, що протягом більшої частини голоцену не було значного потоку генів з інших регіонів Африки. Лише після міграції банту, близько 1300 років тому, в генофонд південних популяцій увійшла домішка генів зі Східної, Центральної та Західної Африки.
Найдавніший індивід з Окхерст трохи відрізнявся генетично від інших, що свідчить про існування певних внутрішньопопуляційних варіацій. Однак загалом популяція демонструвала стабільність, не проходячи через «пляшкове горлечко» (різке зниження чисельності), що вказує на високе генетичне розмаїття мисливців-збирачів у Південній Африці.