Вчені проаналізували геноми корінних жителів Папуа – Нової Гвінеї, щоб дослідити генетичні події, які відбувалися на початку міграцій людства з Африки, зокрема, коли розділилися лінії предків європейців, азіатів та папуасів, і як ці групи взаємодіяли з неандертальцями та денисівцями.
Дослідження показало, що предки сучасних євразійців і папуасів відокремилися від африканських популяцій близько 62,4 тисячі років тому. За 10 тисяч років після цього поділу вони отримали помітну домішку від неандертальців, яка склала приблизно 3,7% їхнього генофонду. Цей внесок став характерною рисою для всіх неафриканських народів. Після цього відбулося відокремлення предків європейських кроманьйонців приблизно 51,2 тисячі років тому, а через п’ять тисяч років — розділення ліній предків жителів Східної Азії та папуасів.
Предки папуасів, на відміну від жителів Східної Азії, отримали додатковий генетичний внесок від денисівців. Ця домішка склала 3,16% і сталася приблизно 31,2 тисячі років тому. Подібні сліди денисівців також були виявлені у австралійських аборигенів і деяких популяцій Південно-Східної Азії, таких як аета на Філіппінах.
Аналіз популяцій показав, що після виходу з Африки всі три гілки людства — предки європейців, східних азіатів і папуасів — пройшли через демографічне “пляшкове горлечко”. Для предків папуасів ефективна популяція на цьому етапі сягала лише 674 осіб, що вказує на значне скорочення їх чисельності. Для порівняння, у предків європейців ця цифра становила 3512 осіб, а у східних азіатів — 1771 особу.
Ці результати підкреслюють складність міграційних процесів і взаємодії людей з архаїчними видами, такими як неандертальці та денисівці. Вони також дають нове розуміння того, як різні популяції адаптувалися до навколишнього середовища й розвивалися на різних етапах людської історії.