Нещодавній філогенетичний аналіз показав, що індоєвропейські мови почали розділятися більше ніж 8000 років тому. Імовірно, носії праіндоєвропейської мови спершу мешкали на півдні Закавказзя, звідки поступово переселилися до прикаспійських та причорноморських степів.
Ямна культура мідного віку, що існувала на початку бронзового періоду, вважається однією з головних культур, які могли бути предками індоєвропейських народів. Сім’я індоєвропейських мов, що охоплює від санскриту до португальської, є однією з найпоширеніших у світі, нею говорять понад третина населення. Вчені ще з XVIII століття досліджують спільне коріння цих мов, прагнучи відшукати праіндоєвропейську мову, якою спілкувалися предки народів Європи та Азії. Нещодавні дослідження припускають, що її носії проживали на території Родючого півмісяця близько 9500 років тому. Ця робота, опублікована в журналі *Science*, стала новим кроком у пошуках витоків індоєвропейських мов.
Нині серед дослідників поширені дві головні гіпотези. Згідно з першою, праіндоєвропейська мова виникла серед степових кочівників, які жили на північ від Чорного та Каспійського морів (територія сучасних України та Росії). За другою гіпотезою, її носіями були землероби Родючого півмісяця, зокрема на території Вірменського нагір’я. Розвиток сільського господарства дозволив їм розпочати поширення на континенти.
Щоб перевірити ці гіпотези, Пол Хеггарті та його колеги зібрали словник з 170 основних понять на 161 індоєвропейській мові, зокрема й мертвих мовах. Аналізуючи їхню фонетику, дослідники побудували філогенетичне древо, що допомагає визначити часові межі розходження мов. Використавши методи байєсівської статистики, вчені визначили, що індоєвропейські мови почали розходитися близько 8100 років тому, а Центральної Європи досягли близько 5000 років тому.
Ці дані підтверджують гіпотезу про Родючий півмісяць: першими відокремилися індоіранські мови, а носії грецьких і балканських мов перемістилися на південь Європи через Анатолію. Далі, переваливши Кавказ, праіндоєвропейці потрапили до причорноморських степів, звідки рушили до Центральної Європи.
Цей аналіз об’єднав дві теорії, показавши, що індоєвропейські мови поширилися з обох центрів: спершу з Закавказзя, потім — з прикаспійських степів, досягнувши віддалених куточків Європи. Утім, для визначення прабатьківщини потрібні археологічні докази з ДНК, що могли б точно зв’язати знахідки з носіями праіндоєвропейських мов. Доки таких матеріалів мало, а якщо прабатьківщина розташована в зоні затоплення Чорноморського потопу, нові знахідки можуть стати недосяжними.