На дні Баренцевого моря ще наприкінці минулого століття були виявлені гігантські горби і воронки, які приховують під собою гігантську кількість метану.
Знайдені утворення виникли приблизно 12 тис. років тому в результаті накопичення замороженого метану в приповерхневих шарах ґрунту, на які тиснув двокілометровий шар льоду. Коли льоди відступили, запаси метану в нижніх шарах ґрунту почали швидко танути, що призвело до здуття ґрунту, формування гігантських пагорбів і їх подальшого вибуху. В результаті в атмосферу і океани Землі потрапила величезна кількість метану, який міг прискорити танення льодів далі на північ і поклав кінець епохи зледеніння.
Метанові гідрати залишаються стабільними при низьких температурах і високих тисках. Того тиску, який чинить 390-метровий шар води на дно моря, поки вистачає для того, щоб утримувати їх від руйнування. З іншого боку, газ вже покидає ці горби, і сьогодні вони є одними з найбільш активних джерел метану на дні Арктики. Газові «хвости» деяких з них вже майже досягли поверхні води. Подальше потепління Світового океану, на думку вчених, може порушити цей баланс і призвести до вибуху «морозних горбів», наслідки якого непередбачувані.
З іншого боку, подібна небезпека більше загрожує іншим запасам метанових гідратів, які залягають в межах вічної мерзлоти біля північних берегів Росії, Норвегії та Канади, де температури ґрунту і води варіюються набагато сильніше, а катастрофа може статися набагато раніше, ніж на дні Баренцевого моря.