Айсберг A23a дрейфує до Південної Георгії, але може сісти на мілину

Учені уважно стежать за масивним дрейфуючим айсбергом A23a, який прямує до острова Південна Георгія. Деякі фахівці застерігають, що у разі зіткнення з сушею може бути завдано шкоди середовищу існування пінгвінів, тюленів й альбатросів, які населяють цей віддалений острів у Південній Атлантиці. Хоча реальна ймовірність прямого зіткнення залишається невисокою, наслідки у випадку такого сценарію можуть стати вкрай негативними для багатьох морських тварин, оскільки айсберг може ускладнити їм доступ до територій з кормом.

Утім, «подорож» A23a, що відколовся від льодовикового щита Фільхнера 1986 року і довгий час лишався на мілині, перш ніж знову вирушити в дрейф у 2020 році, — лише один із прикладів того, як кліматичні зміни впливають на Антарктиду. Як демонструє нове дослідження Утрехтського університету, подібні «мандри» айсберги здійснюють уже не одне десятиліття й навіть не одну епоху — вони могли відбуватися ще 36 мільйонів років тому. Це свідчить про можливу наявність льодовиків на південному континенті набагато раніше, ніж вважалося дотепер.

Айсберги — на мільйони років старші за «офіційну» Антарктиду

Довгий час науковці виходили з того, що перший великий льодовиковий покрив в Антарктиді виник приблизно 34 мільйони років тому — на межі переходу від еоцену до олігоцену. В цей період сталося різке похолодання, яке перетворило південний край Землі на крижану пустелю, яку ми знаємо сьогодні. Проте фахівці з Утрехта своїм аналізом стародавніх океанічних відкладень та моделюванням руху айсбергів ставлять під сумнів цю загальноприйняту хронологію. Вони знайшли ознаки того, що льодовикові брили дрейфували південними водами ще 36 мільйонів років тому — в часи, коли, за традиційними уявленнями, льодова шапка на цьому континенті мала бути геть незначною або взагалі відсутньою.

Головний доказ — уламки порід, принесені айсбергами (так звана льодовикова уламкова речовина або IRD). Ці фрагменти було знайдено у відкладеннях, вік яких сягає 36,5 мільйона років, під час морського буріння на мікроконтиненті Південна Оркнейська провінція (ділянка 696 у рамках Програми океанічного буріння, ODP). Як припускають дослідники, уламки походять з антарктичних регіонів, де вже могли існувати солідні льодовики, здатні «відколювати» настільки великі айсберги.

Відстеження дрейфу в пізньому еоцені

Студент магістратури Утрехтського університету Марк Ельбертсен та його наукові керівники — Пітер Бійл і Ерік ван Себілле — скористалися сучасними комп’ютерними моделями, щоб з’ясувати, як могли пересуватися айсберги в теплішій атмосфері пізнього еоцену. Результати показали, що лише величезні крижані брили масою понад 100 мегатонн та завтовшки декілька десятків метрів могли «прожити» достатньо довго, аби досягти Південної Оркнейської провінції. Менші айсберги швидко танули у відносно теплих (у порівнянні з нинішніми) океанічних водах, що могли сягати 10°C на поверхні.

Під час моделювання найбільшу роль у швидкому руйнуванні льодових мас відігравала хвильова ерозія, яка могла «відкусувати» від 10 до 20 метрів айсберга на добу. Відтак навіть дуже великі брили зазвичай повністю танули протягом кількох місяців. Попри це, частина «гігантів» цілком могла подолати відстань до Південної Оркнейської провінції за наявності відповідних течій, аналогічних сучасній «алеї айсбергів», якою дрейфують айсберги з Антарктиди й донині.

Результати комп’ютерних моделей збігаються з геологічними даними — мінеральний склад знайдених уламків відповідає породам південної частини моря Ведделла, звідки, ймовірно, походили ці давні айсберги. Це підтверджує гіпотезу про те, що узбережжя Антарктиди могло мати льодовикові покриви набагато раніше, ніж вважалося раніше.

Як міг існувати лід у теплішому кліматі?

Вчені припускають, що головним чинником було збільшення опадів. У теплішому кліматі випаровування з океану інтенсивніше, тож посилюється гідрологічний цикл. Це означає більшу кількість снігопадів, які, накопичуючись на високогір’ях континенту, формують великі льодовики. Зрештою, ці льодові утворення можуть спускатися до рівня моря, де й відбувається «народження» айсбергів.

Такі висновки узгоджуються зі зростаючим масивом даних, які свідчать, що становлення антарктичної криги було більш складним і поступовим процесом, аніж вважалося, ймовірно, відбуваючись локально задовго до загального заледеніння континенту.

Важливість для сучасного розуміння клімату

Результати цієї магістерської роботи, опублікованої в журналі Climate of the Past, допомагають краще зрозуміти, як льодові покриви формувалися і реагували на зміни клімату в минулому. Вивчаючи періоди швидкого потепління й те, як тала вода айсбергів впливала на навколишнє середовище, дослідники з Утрехта сподіваються вдосконалити прогнози щодо сучасного глобального потепління і майбутнього льодового покриву Антарктиди.

Наукові керівники Ельбертсена — Пітер Бійл і Ерік ван Себілле — продовжують вивчення минулих фаз відколу айсбергів у межах кліматичної програми EMBRACER. Дослідження стародавніх «подорожей» айсбергів може надати корисну інформацію про порогові значення, коли антарктичний лід починає розширюватися або, навпаки, танути.

Доля A23a

Що ж до актуального айсберга A23a, то фахівці припускають, що він, найімовірніше, сяде на мілині навколо Південної Георгії, не завдавши прямого удару по узбережжю острова. Якщо це станеться, то ситуація може навіть стати на користь місцевим тваринам — завдяки приливно-відпливним і морським течіям навколо величезної крижини збільшиться приплив поживних речовин, які сприятимуть розвитку морських екосистем. Утім, учені продовжують моніторити його переміщення, оскільки навіть відносно нерухомий айсберг такого розміру істотно впливає на місцевий біорізноманітний простір.

Зрештою, результати з Утрехта підтверджують: льодовикові покриви Антарктиди мають значно довшу історію, ніж зазвичай вважали. Усвідомлення того, наскільки чутливими можуть бути ці колосальні крижані системи до змін клімату, стає дедалі важливішим у світлі сучасного потепління.