Зростаюча присутність білих акул на північному сході США та Канади стала викликом для рибалок, відпочивальників і політиків, які намагаються збалансувати охорону природи та громадську безпеку.
Нові хижаки — стара проблема
У прибережних водах Массачусетсу, Мену й Нової Шотландії все частіше помічають великих білих акул — культових хижаків, знайомих широкій публіці з фільму «Щелепи» (1975). Дослідники, зокрема Грег Скомал з Департаменту морського рибальства штату Массачусетс, зазначають: кількість акул на північному сході зростає, а тривалість їхнього перебування в північних широтах збільшилася з 48 до 70 днів.
Це пов’язано, передусім, з відновленням популяцій тюленів — основної здобичі білих акул. Завдяки Закону США про захист морських ссавців тюлені успішно розмножуються, що, за словами Скомала, «може бути функцією зростаючої бази здобичі… І це були б тюлені».
Люди й акули: співіснування без паніки
Попри страхи, викликані вірусними відео та зростанням згадок у соцмережах, експерти підкреслюють: реальні ризики для людей мінімальні. За даними Флоридського музею природознавства, за всю історію людства зафіксовано менше 60 смертельних укусів білої акули.
«Це надзвичайно рідкісна подія», — пояснює Ешлі Новак, координаторка досліджень в Atlantic White Shark Conservancy. «Ми надаємо інформацію, щоб змінити поведінку людей і уникнути негативних зустрічей з акулами».
Додатки для смартфонів, як-от Sharktivity, та спостереження за допомогою дронів допомагають відстежувати рухи акул у реальному часі. Один із мешканців Скарборо, рибалка Девід Ланкастер, зняв 12-футову акулу біля пляжу й назвав її «справді дивовижною», додавши: «Це божевілля, що вони поруч, але ми повинні з цим змиритися».
Від полювання до охорони
Однак не всі адаптуються добровільно. У 2024 році деякі рибалки все одно полювали на білих акул, попри обмеження. У відповідь штат Массачусетс посилив закони про рибальство, заборонивши використання важких снастей у районах, де найчастіше зустрічаються акули.
«Ми вважаємо, що полювання на білих акул з пляжу — небезпечна практика», — заявив Грег Скомал. «Це загрожує не лише акулам, а й громадській безпеці».
З 1997 року білі акули офіційно захищені у федеральних водах США, і Міжнародний союз охорони природи вважає їх вразливими. Їхній вилов заборонений, а наукове дослідження відбувається під суворим наглядом.
На північ — за тюленями
За словами вчених, арктичні та субарктичні райони Атлантики стають усе привабливішими для акул. Стаття в Marine Ecology Progress Series показує, що біля Галіфаксу кількість акул зросла в 2,5 рази з 2018 по 2022 роки, а в протоці Кабот — майже в 4 рази.
Це означає, що акули не лише розширюють ареал, а й залишаються в північних широтах довше, пристосовуючись до температури води та нових екологічних умов.
Рік Клаф, рибалка з 40-річним стажем, зізнається, що хоч і не боїться океану, але «не впевнений, що хотів би пірнати за їжаками зараз». Це показує, що вплив акул — психологічний, а не реальний.
Акули і медіа: сенсація проти науки
Поява білих акул біля берегів Нью-Гемпширу, Мену й Нової Шотландії підживлюється інформаційними хвилями в соцмережах. Усе більше людей діляться фото, відео та спостереженнями, що, в свою чергу, формує уявлення про “атаку хижаків”.
Однак, як підкреслюють дослідники, це більше про зміну сприйняття, ніж про зростання загрози. Білі акули завжди були в цих водах, але тепер люди краще оснащені, щоб їх помічати.
«Життя з великими білими акулами — це те, до чого людям у Новій Англії доведеться звикнути», — каже серфер Ланкастер. Інакше кажучи, співіснування — неминуче.
Баланс між безпекою та збереженням
Фахівці вважають, що головний виклик зараз — не винищення акул, а вивчення їхніх звичок, обмеження людської активності в небезпечних зонах, інформування і навчання.
«Ми не можемо усунути акул з океану. Але ми можемо зменшити ризики для людей і тварин», — підсумовує Скомал.
Таким чином, великі білі акули — не вороги, а сусіди, які повернулися туди, де колись були домінантами. І тепер вибір — за нами: панікувати, чи навчитися жити поруч.