Італійські дослідники встановили, що виняткове довголіття частіше трапляється серед людей із підвищеною часткою спадщини західноєвропейських мисливців-збирачів у геномі.
У роботі, опублікованій в журналі GeroScience, проаналізовано ДНК 333 столітніх і 690 здорових дорослих середнього віку. Генетичні дані порівнювали з давніми геномами чотирьох популяцій, які сформували сучасний італійський генофонд. Йдеться про «західних мисливців-збирачів», «анатолійських неолітичних землеробів», «кочові групи бронзової доби» та «давні популяції Ірану й Кавказу».
Результати показали, що столітні люди мали статистично вищу частку ДНК мисливців-збирачів, ніж контрольна група. «Поточне дослідження вперше демонструє, що лінія Villabruna/WHG робить внесок у довголіття італійського населення», — зазначають автори. Важливо, що лише цей компонент давньої спадщини був пов’язаний із тривалістю життя.
Кількісний аналіз показав, що навіть незначне збільшення частки ДНК мисливців-збирачів підвищувало ймовірність дожити до 100 років на 38 %. У жінок цей ефект був ще виразнішим. «Ми припускаємо, що варіанти, пов’язані з довголіттям, могли бути введені до генофонду Італії у дуже давні часи», — підкреслюють дослідники.
Автори пропонують еволюційне пояснення цього зв’язку. Гени мисливців-збирачів могли сформуватися під час «останнього льодовикового періоду», коли виживання залежало від ефективного метаболізму та стійкого імунітету. Такі адаптації могли захищати організм від вікових навантажень, сприяючи більшій тривалості життя в сучасних умовах.