Довготривале дослідження показало, що річка Рейн транспортує до Північного моря значно більше макросміття, ніж вважалося раніше, що змінює підходи до екологічного моніторингу.
Макросміття — це «антропогенні відходи розміром понад 25 міліметрів», які здатні переміщуватися водними системами. Згідно з даними журналу Communications Sustainability, Рейн щорічно переносить від 3000 до 4700 метричних тонн такого сміття. Ці оцінки у сотні разів перевищують попередні розрахунки. Причиною різниці стала методологія безперервного спостереження.
Моніторинг проводили Леандра Хаманн та її колеги в Кельні протягом 12 місяців. Для цього використовували «плавучу пастку», тобто стаціонарний пристрій для фізичного вилову сміття. Пастка перехоплювала відходи на поверхні та на глибині до 80 сантиметрів. Щодня фільтрувалося близько 0,08 % середнього стоку річки.
За рік було зібрано 17 523 об’єкти загальною масою майже 1955 кілограмів. Близько 70 % предметів становив пластик. Водночас за масою він складав лише близько 15 %. Це вказує на домінування важчих непластикових матеріалів.
Аналіз походження показав, що 56 % сміття пов’язані з приватним споживанням. Майже третина предметів стосувалася їжі та напоїв. Значну частку також становили феєрверки та відходи від куріння. Такі дані свідчать про поведінкові джерела забруднення.
На основі отриманих результатів автори здійснили екстраполяцію. Вони оцінили, що пластик становить від 446 до 697 тонн на рік. Ці значення у 22–286 разів перевищують попередні оцінки, отримані за короткочасними спостереженнями. Це підкреслює недооцінку проблеми.
Дослідники наголошують, що лише «довгостроковий фізичний збір», тобто регулярний вилов сміття, дає реалістичну картину. Річки відіграють ключову роль у перенесенні відходів у морські екосистеми. Нестача системних спостережень спотворює глобальні оцінки.
В окремому коментарі Ділек Фрайсл та колеги підкреслюють значення «громадянської науки», тобто участі волонтерів у зборі даних. «Особливо в неспокійні часи офіційна статистика повинна спиратися і на громадянську науку», — зазначають автори. До 60 % показників Цілей сталого розвитку можуть бути підкріплені такими даними. Це робить громадянську науку важливим інструментом екологічного управління.