Нове дослідження свідчить, що відомих абіотичних механізмів може бути недостатньо для пояснення концентрації органічних сполук, виявлених марсоходом Curiosity у кратері Гейла.
Марсохід Curiosity з 2012 року досліджує осадові породи, використовуючи лабораторію SAM (Sample Analysis at Mars) — прилад для нагрівання зразків і аналізу виділених газів. Органічні сполуки — це «вуглецеві молекули», що становлять хімічну основу життя на Землі. У 2025 році повідомлено про виявлення декану, ундекану та додекану. Це найбільші вуглеводні, зафіксовані на Марсі.
Дослідники припускають, що ці молекули є фрагментами жирних кислот, збережених у стародавньому аргіліті — «тонкозернистій осадовій породі». Такі відклади формуються у водному середовищі, що вказує на існування давніх озер. На Землі жирні кислоти є складовими клітинних мембран. Водночас подібні молекули можуть виникати й унаслідок геохімічних реакцій.
Команда перевірила гіпотезу метеоритного походження органіки, адже вуглецевмісні метеорити часто падають на Марс. У статті в журналі Astrobiology зазначено, що відомі небіологічні джерела не пояснюють спостережуваних концентрацій. Дослідники поєднали лабораторне опромінення з комп’ютерним моделюванням, щоб оцінити деградацію молекул під дією космічної радіації протягом 80 мільйонів років. Розрахунки показали, що початкова кількість органіки була значно більшою.
Автори наголошують, що це не є доказом існування життя. Проте гіпотеза біологічного внеску більше не може бути відкинута як малоймовірна. Подальші експерименти мають уточнити швидкість руйнування органічних молекул у марсіанських умовах. Отже, хімічна історія Марса виявляється складнішою, ніж передбачали попередні моделі.