Новий робочий документ Світового банку пропонує міждисциплінарну модель «циклу ненависті» та окреслює системні стратегії його переривання для зміцнення соціальної згуртованості.
Міжнародна команда, зібрана CIFAR, за участі професора Стівена Райхера з University of St Andrews, розглядає ненависть як соціально сконструйований процес. Автори спираються на дані психології, економіки, політології та історії. «Колективна ненависть» трактується як динамічний механізм, що самопідсилюється. Вона не є біологічною неминучістю, а формується інституційно та культурно.
У моделі виділено чотири компоненти: історичні наративи «вічного ворога»; сучасні структури конкуренції; роль лідерів і медіа; моральне виправдання ворожості. Замкнення цього циклу веде до «дегуманізації» — заперечення повної людяності іншої групи. «Міжгрупова ненависть — це не зовнішній шок… Вона тісно пов’язана з траєкторіями розвитку», — зазначають автори. Економічні перекоси та сприйняття несправедливості можуть прискорювати радикалізацію.
Документ окреслює точки втручання: інклюзивні підручники історії; міжгрупові контакти; відповідальне лідерство та медіа; розвиток емпатії. «Міжгруповий контакт» — це організована взаємодія, що зменшує стереотипи через спільні цілі. Наголошено на багаторівневих підходах — від психологічного до інституційного рівня. Політика, що ігнорує межі ідентичності, може ненавмисно поглибити конфлікт.
Автори пропонують вимірювати прогрес не лише ВВП, а й якістю соціальних зв’язків. «Ненависть — це не щось закладене в кістках… її можна так само позбутися», — підкреслює Райхер. Документ позиціонується як дорожня карта для запобігання поляризації та підтримки стійкого розвитку.