Скам’янілі кістки динозаврів із Вайомінгу дали рідкісний погляд на те, як харчувався Tyrannosaurus rex. Аналізуючи тисячі решток з пізньої крейди, науковці виявили лише кілька кісток зі слідами зубів, а на частині з них візерунок майже ідеально збігся з формою та відстанню між зубами T. rex, повідомляє ScienceDaily.
Тисячі кісток і лише кілька підозрілих слідів
Дослідження, опубліковане в журналі PLOS One, очолила Бетанія С. Т. Сів’єро (Bethania C. T. Siviero) з Університету Лома Лінда разом із колегами. Команда вивчила понад 3 000 кісток, зібраних на північному сході Вайомінгу. Вік цих решток оцінюють у 72–66 мільйонів років, тобто вони належать до пізньої крейди.
Більшість кісток належала Edmontosaurus annectens — великому рослиноїдному динозавру з широким, «качиним» дзьобом. Попри величезну кількість матеріалу, лише 12 кісток мали можливі сліди зубів.
Чотири з цих кісток виявилися особливо показовими: на них зафіксували характерні вдавлення та борозни, які добре відповідають очікуваній формі та інтервалам між зубами Tyrannosaurus rex. На цій підставі дослідники дійшли висновку, що саме T. rex є найімовірнішим «автором» цих пошкоджень.
Інші пошкоджені кістки могли бути залишені різними хижаками або падальниками, які мешкали в цьому регіоні в той час, зокрема іншими м’ясоїдними динозаврами та крокодилоподібними.
Полювання чи поїдання падалі
Більшість кісток зі слідами зубів не показують ознак загоєння навколишньої тканини. Це означає, що укуси сталися незадовго до смерті тварини або вже після неї, коли м’які тканини не могли відновлюватися.
У поєднанні з попередніми роботами на цьому ж місці це свідчить, що частину тварин могли вбити хижаки, а їхні тіла певний час залишалися на поверхні. За цей період до них могли підходити падальники, які доїдали залишки, перш ніж кістки були поховані та згодом скам’яніли.
Як відрізнити укус від інших пошкоджень
Визначити справжні сліди зубів на кістці не так просто. Укуси зазвичай залишають проколи, борозни або вдавлення, але подібні структури можуть виникати й з інших причин: через хвороби, діяльність комах, вивітрювання чи ерозію після смерті тварини.
Тому перед тим, як робити висновки про поведінку вимерлих тварин або структуру давніх екосистем, палеонтологи мають відокремити сліди зубів від усіх інших типів пошкоджень. У новій роботі команда Сів’єро не лише описала знайдені сліди, а й на основі власних та попередніх даних створила своєрідний посібник з інтерпретації можливих зубних міток на викопних кістках.
Автори наголошують, що не всі вдавлення й отвори на кістках є слідами укусів: частина з них пов’язана з патологіями, інші — з процесами, які відбувалися вже після смерті тварини, включно з активністю комах та впливом довкілля. Розрізнення цих типів змін дає змогу одночасно дізнатися більше і про стан тварини перед загибеллю, і про те, що відбувалося з її рештками після смерті.
Чому сліди зубів такі важливі для палеонтології
На відміну від кісток чи зубів, які зберігають інформацію переважно про будову тіла, сліди укусів є прямим свідченням поведінки. Вони допомагають зрозуміти, хто на кого полював, як саме хижаки розривали здобич, чи конкурували між собою різні види та яку роль відігравало поїдання падалі.
Дослідники підкреслюють, що вивчення слідів зубів на викопних кістках є важливим інструментом для реконструкції взаємодій між видами в давніх екосистемах. Нова робота не лише додає аргументи на користь участі T. rex у поїданні цих конкретних тварин, а й пропонує чіткіші критерії, які допоможуть іншим науковцям надійніше розпізнавати зубні сліди в майбутніх знахідках.
Дослідження профінансували внутрішні ресурси Університету Лома Лінда.