Від одного з найбільших льодовиків Гренландії — Петтерманна — влітку 2026 року відколовся гігантський айсберг площею близько 76 квадратних кілометрів (29 квадратних миль). Попри зіткнення з невеликим скелястим островом Джо на виході з фіорду, крижана брила майже не постраждала й продовжила рух далі. Про подію докладно розповідає ресурс SciTechDaily.
Літо — найактивніший сезон для айсбергів у фіордах Гренландії, куди стікають льодовики. Подія 2026 року стала наймасштабнішим відколом серед арктичних льодовиків з 2020 року. За розмірами новий айсберг порівнюють з островом Сент-Томас у Віргінських островах США.
Як утворився новий «крижаний острів»
Відкол від льодовика Петтерманна на північному заході Гренландії вперше зафіксував 4 серпня 2026 року Адам Гарбо (Adam Garbo), докторант з гляціології Оттавського університету. Він використовував супутникові знімки місії Sentinel-1 Європейського космічного агентства, застосовуючи методи дистанційного зондування для моніторингу льодовика та його плавучого язика.
За оцінками команди дослідників, новоутворений табулярний айсберг, який часто називають «крижаним островом», мав площу трохи понад 76 км². Це найбільший уламок, що відколовся від Петтерманна з 2012 року, коли площа крижаного острова сягнула 130 км². Інші великі відколювання відбувалися у 2008 році (31 км²) та 2010 році (понад 250 км².
Науковці очікували ще масштабнішого відколу. Вони стежили за кількома великими тріщинами, які, здавалося, мали повністю перерізати плавучий язик льодовика. Однак, за словами Гарбо, айсберг утворився вздовж іншого розлому, ніж прогнозували, тож крижаний острів виявився меншим, ніж передбачалося.
Наприкінці серпня на льодовику все ще залишалися дві великі тріщини. Дослідники очікували, що з часом вони теж спричинять відкол нових крижаних островів орієнтовною площею 94 та 84 км², але передбачити точний момент цих подій неможливо.
Льодовик Петтерманна — один із найбільших морських льодовиків Гренландії, що закінчуються у воді. Він регулює потік льоду з внутрішньої частини льодовикового щита в океан, тому зміни його стабільності мають значення для майбутнього підвищення рівня моря.
Шлях айсберга до Нааресової протоки
Гляціолог Маурі Пелто (Mauri Pelto) з коледжу Ніколс відстежував рух айсберга за допомогою знімків супутників Landsat NASA/USGS. У перший тиждень після відколу крижана брила рухалася фіордом Петтерманна в бік Нааресової протоки зі середньою швидкістю близько 3 кілометрів на добу.
Зрештою айсберг досяг місця, де фіорд виходить у протоку, і зіткнувся з невеликим скелястим островом Джо (Joe Ø). Цю взаємодію зафіксував оптичний прилад OLI (Operational Land Imager) на борту супутника Landsat 9 на знімках від 23 та 24 серпня 2026 року.
Острів Джо розташований майже на вході до фіорду Петтерманна, тож опиняється прямо на шляху багатьох крижаних островів, що залишають льодовик. Такі зіткнення часто сприяють розколу великих брил. Наприклад, удар об острів у 2010 році розділив тодішній крижаний острів на дві частини.
Пелто зазначає, що айсберги від льодовика Петтерманна зазвичай тонші й крихкіші, ніж ті, що утворюються на інших гренландських льодовиках, таких як Якобсхавн чи Хелхайм, і значно тонші за гігантські айсберги Антарктики.
Зіткнення, яке не зруйнувало айсберг
Попри таку вразливість, крижаний острів 2026 року майже не постраждав від удару об острів Джо. За словами Гарбо, дослідники уважно стежили за моментом зіткнення й були вражені, що айсберг витримав його без помітної фрагментації.
За оцінками, на момент відколу товщина айсберга була меншою ніж 150 метрів. Після зіткнення вітри та поверхневі течії винесли його за межі фіорду. Супутникові спостереження показують, як крижана брила розвертається від острова Джо й продовжує рухатися на південний захід через Нааресову протоку.
Виживання після першого удару не означає, що айсберг залишиться цілим надовго. У міру подальшої подорожі припливи, вітри, океанічні течії та танення створюватимуть додаткові навантаження на лід, поступово розколюючи його на менші фрагменти.
Наскільки далеко може доплисти крижаний острів
Великі айсберги поводяться по-різному після відколу. Товсті брили, що утворюються від льодовиків без плавучих льодових шельфів, можуть дряпати морське дно й іноді «застрягати» у власних фіордах. Натомість крижані острови, подібні до тих, що формує Петтерманн, зазвичай здатні пропливати значно далі, перш ніж сісти на мілину.
Чимало таких крижаних островів раніше «заземлювалися» біля узбережжя островів Кобург і Баффін. Гарбо та його колеги зазначають, що ці гігантські плити льоду та уламки, які вони породжують, можуть долати великі відстані від місця свого утворення.
Під час подорожі вони становлять небезпеку для судноплавства та морської інфраструктури, а водночас поступово вивільняють у океан прісну воду в процесі танення. Такі події дають науковцям додаткові дані про динаміку льодовиків Гренландії та можливі зміни рівня моря в майбутньому.