Учені зі Державного університету Кампінас показали, що вже сім днів силових вправ можуть змінити те, як організм розпоряджається жиром. У мишей із ожирінням короткий курс «силового тренінгу» активував процеси розщеплення вісцерального жиру задовго до будь-якого помітного схуднення. Про роботу повідомляє видання SciTechDaily.
Як перевірили вплив силових вправ
Дослідники свідомо відокремили ефект фізичної активності від змін, пов’язаних із втратою ваги. Самцям мишей дали високожировий раціон, щоб викликати ожиріння, а потім розділили їх на дві групи: малорухому та треновану. Обидві групи продовжували отримувати ту саму калорійну їжу, тож єдиною відмінністю були вправи.
У досліді також була третя група мишей на стандартному харчуванні. Щоб змоделювати силові навантаження, тварин змушували підійматися сходами висотою 70 сантиметрів із вантажем, прикріпленим до хвоста. Вага становила 70% від максимальної «вантажопідйомності» конкретної миші. Кожне тренування включало 20 підйомів із паузами 60–90 секунд, загалом провели сім таких сесій за тиждень.
За словами керівника роботи Леандру Переїри де Моури (Leandro Pereira de Moura), це не точний аналог людського тренування з обтяженнями, але навантаження змушувало м’язи працювати у подібному режимі інтенсивних скорочень, характерних для силових вправ.
Менше вісцерального жиру та запалення
Команда зосередилася на мезентеріальній жировій тканині — жирових відкладеннях навколо кишечника, які вважають функціональним аналогом людського вісцерального жиру. У тренованих мишей виявили меншу кількість цієї тканини та дрібніші жирові клітини (адипоцити), ніж у малорухомих тварин з ожирінням.
За ожиріння адипоцити можуть надмірно збільшуватися, потрапляти в стан хронічного стресу та викидати в кров запальні речовини. Вони порушують обмін речовин по всьому тілу й пояснюють, чому надлишок вісцерального жиру небезпечніший за підшкірний. Зменшення розміру клітин дослідники розцінили як ознаку того, що тканина стає менш запаленою та метаболічно здоровішою.
Що відбувається всередині жирових клітин
Щоб організм міг використати запасений жир як енергію, його спершу потрібно розщепити в процесі ліполізу. Цей процес у жирових клітинах контролює, зокрема, білок PLIN1 (периліпін-1), який «охороняє» жирові краплі всередині клітини.
У відповідь на фізичне навантаження PLIN1 змінює свою структуру та вивільняє інший білок — ABHD5. Той, у свою чергу, активує фермент ATGL, який запускає розщеплення тригліцеридів, основної форми запасеного жиру.
У сидячих мишей з ожирінням ABHD5 було менше, і він гірше взаємодіяв із ATGL, тобто ліполіз був приглушений. Після силових тренувань взаємодія ABHD5–ATGL посилилася, а інші сигнали, пов’язані з розщепленням жиру, також стали активнішими. Це свідчить, що вправи частково відновили механізми очищення клітин від надлишкового жиру.
Фізична активність вплинула й на утворення жиру. У тренованих мишей знизилася активність гена Scd1, який бере участь у синтезі жирових молекул. Дослідники розглядають це як можливу ознаку того, що організм менше схильний перетворювати енергію з їжі на новий запас жиру.
Користь ще до помітної втрати ваги
Моури підкреслює, що люди часто роблять помилкові висновки, покладаючись лише на ваги. Якщо через два місяці силових тренувань маса тіла майже не змінилася, легко вирішити, що користі немає. Однак у дослідженні було видно: вже через тиждень навантажень, без жодного зниження ваги, шляхи, що сприяють накопиченню жиру, працювали слабше, а ті, що стимулюють його розщеплення, навпаки — активізувалися.
Автори наголошують, що здорові зміни на клітинному рівні передують будь-яким візуальним результатам. Усередині організму запускаються сигнали, які потенційно сприяють і схудненню, і покращенню метаболічного здоров’я, навіть якщо це поки що не видно в дзеркалі чи на вагах.
Обмеження досліду та наслідки для людей
Результати поки що суто експериментальні. Робота стосувалася лише самців мишей, аналізувалася одна жироводепо навколо кишечника, а вимірювали передусім активність генів, білків і сигналів, залучених до розщеплення та синтезу жиру. Дослідження не доводить, що тиждень силових вправ у людей призведе до точно таких же змін.
Разом із тим, висновки ставлять під сумнів уявлення, ніби силові тренування нібито впливають тільки на м’язи, а спалювання жиру — виключно «зона відповідальності» аеробних навантажень. На думку Моури, обидва типи активності запускають схожі метаболічні шляхи (хоч і з різною інтенсивністю), а також унікальні для кожного з них процеси, тому поєднання силових і аеробних вправ залишається найкращою стратегією для контролю ваги.
Надалі команда планує вивчати триваліші періоди тренувань, щоб простежити, як ранні клітинні зміни переходять у реальну втрату маси тіла. Окремий напрямок — дослідити, як вправи впливають на інші жирові відкладення, зокрема навколо серця.