Нове дослідження з університету Лінкольна у Великій Британії ставить під сумнів давню ідею про те, що люди нібито «запрограмовані» на насильство. Аналіз 100 видів приматів, включно з людиною, показав, що повсякденна, легка агресія та смертельне насильство еволюціонували не як частини однієї простої поведінкової шкали. Про це повідомляє ScienceDaily.
Результати свідчать: види, які часто конфліктують або демонструють легку агресію, не обов’язково частіше вбивають суперників. Натомість крайні форми насильства – такі як інфантицид чи смертельні атаки на дорослих – мають власні еволюційні траєкторії, слабко пов’язані з буденною агресією.
Агресія не зводиться до єдиної риси
Багато популярних теорій про походження насильства розглядають агресію як одну широку поведінкову характеристику. У такій логіці види, що часто сваряться чи б’ються, мали б, за очікуванням, проявляти і більше смертельного насильства.
Команда на чолі з професором Бонавентурою Маджоло (Bonaventura Majolo), за участі докторки Саманти Вейкс (Samantha Wakes) та професора Марчелло Рути (Marcello Ruta), показала, що ця картина занадто спрощена. Порівнявши зразки поведінки у 100 видів приматів, вони дійшли висновку, що високий рівень легкої агресії не означає підвищеної схильності до вбивств конкурентів.
Натомість поведінка, пов’язана зі смертельним насильством – як-от убивство дорослих суперників чи вбивство дитинчат – демонструє окремі еволюційні закономірності. Вони значною мірою відокремлені від шаблонів буденних конфліктів у групі.
Різні типи агресії мають різні еволюційні корені
Такі результати суперечать уявленню, що насильство – це просто «посилена» форма звичайних конфліктів, яка автоматично виростає з повсякденної агресії. Замість єдиної шкали – від легкої сварки до смертельної атаки – різні види агресивної поведінки можуть виникати під впливом різних соціальних та еволюційних чинників.
Це означає, що зв’язок між буденною агресією та крайнім насильством, імовірно, значно слабший, ніж припускали деякі попередні моделі. У біологічному сенсі не коректно просто «ранжувати» види за загальною схильністю до агресії, не розрізняючи її форми.
Професор соціальної еволюції Бонавентура Маджоло наголошує, що розуміння коренів насильства важливе не лише для біології, а й для того, як ми мислимо про людську поведінку. Згідно з роботою, еволюційні шляхи розвитку агресії складніші, ніж пропонували ранні моделі, і потребують значно більш нюансованого підходу до питання, чи є насильство «притаманною» людині рисою.
Що показали 100 видів приматів
Дослідники проаналізували п’ять різних форм агресії – від звичайних щоденних конфліктів до смертельних атак – використовуючи велику базу даних, що охоплює багато видів приматів. Вони виявили, що різні типи смертельної агресії помірно пов’язані між собою.
Водночас ці прояви крайнього насильства майже не корелювали з легкою агресією. Такий розподіл вказує, що біологічні та еволюційні механізми, які стоять за смертельним насильством, відрізняються від механізмів, що формують звичайні конфлікти й сутички.
Робота додає нові докази до давньої дискусії в антропології та еволюційній біології про те, що саме формує людське насильство. Дослідники вже давно намагаються з’ясувати, наскільки воно зумовлене глибокою еволюційною спадщиною і наскільки – соціальними та культурними чинниками. Нові дані про приматів свідчать, що відповіді на це питання не можна шукати, виходячи лише з одновимірного уявлення про агресію.