Витоки і перспективи соціальності: розумним не потрібна компанія?

Отже, всі вже давно вирішили, що людина соціальна тварина, і якщо вона не потребує суспільства, з нею «щось не те». Вона, напевно, плекає свої комплекси. Деякі дослідження, історія розвитку людини і сучасна психологія дають поживу для роздумів у цьому напрямку. Що, якщо сучасна людина, а особливо, інтелектуально розвинена людина, немає такої потреби у компанії?

Розмірковуючи про суспільство, варто заглянути в минуле (наскільки дозволяє сучасна палеонтологія і припущення палеонтологів). Ґрунтуючись на інтерв’ю палеоневролога, доктора наук і професора інституту морфології людини РАМН, С.В. Савельєва, можна зробити кілька висновків.

Витоки соціальності

Професор стверджує, що людино- мавпи почали збиватися в зграї близько 10 млн років тому. Щоб нормально вирішувати свої проблеми і виживати, їм треба було жити мирно і прямолінійно, тому всіх збудників спокою банально виганяли.

У число таких баламутів потрапляли агресивні особини та найрозумніші. Цікаво, до цих пір в деяких прошарках суспільства «найрозумніший» вважається образою. Не інакше, пам’ять предків.

Розумні йшли на інші місця, виживали і пристосовувалися, а мозок ріс. І ріс він до того моменту, поки люди мігрували, пристосовувалися і вирішували тільки біологічні задачі, тобто, виживали. Коли ж вони осіли в місці, де повно їжі, і бліда тінь голоду відступила, у всій красі проявилися соціальні проблеми.

Все пішло не так …

Приблизно 100 тис. років тому виявилося, що мають значення тільки соціальні проблеми, і мозок перестав рости. Як показала історія, для соціалізації великий мозок не потрібен. Добре організований і повністю соціалізований натовп кроманьйонців знищує інтелектуальних творчих неандертальців і розселяється всюди. Виявляється проста істина, яка відмінно працює до цих пір:

Проти маси пересічних людей навіть найсильніші генії нічого не можуть зробити.

Просто в процесі еволюції талантами жертвували заради біологічних переваг, тобто, їжі, розмноження та домінування. У підсумку виходить безрадісна картина:

Прекрасно соціалізована тупа особина інтегрується в будь-яке співтовариство набагато краще, ніж індивідуаліст.

І це доводиться не лише палеоневрологіею, але і недавніми дослідженнями нейронних мереж в людському мозку.

Логіка чи співчуття?

Дослідження Ентоні Джека, доцента кафедри когнітивної науки в Західному резервному університеті Кейза (Огайо, США), показали, що для різних видів діяльності люди застосовують різні нейронні мережі, які при цьому пригнічують одна одну.

Експеримент, проведений у 2006 році включав в себе використання МРТ для відстеження роботи мозку, і результати виявили наступне: соціальні проблеми відключають ті області мозку, які відповідають за аналіз і включають відповідальні за соціалізацію.

Коли людина емоційно взаємодіє з іншими людьми, в нейронній мережі мозку, яка використовується для наукових, логічних і математичних міркувань, включаються нейрони гальмування. Тобто, чим більше людина застосовує логіку, тим менше у нього почуттів та емоцій, які так необхідні при спілкуванні.

Виявляється, чим більші навички пристосування в соціумі, тим менше розвинене аналітичне мислення, що повертає нас до вже згаданої фрази про соціалізованих тупих особин.

В основному всі їдять, п’ють, розмножуються і домінують.

Тобто, роблять те ж, що 20 млн. років тому, але на відміну від того часу, розумних вже не виганяють. Просто погано розуміють. Величезна кількість вчених, не прийнятих свого часу, геніальні диваки та інші нерди (завчені “ботани”) тому підтвердження.

Добре, чим частіше людина застосовує аналітичне мислення, тим більше страждають його здатності до співчуття і вміння вирішувати соціальні проблеми. І я зовсім не хочемо називати всіх товариських людей тупими – це далеко не так.

Але чому ж інтелектуально розвинені люди продовжують залежати від спілкування? Чому без потреби в біологічному виживанні всі так тягнуться до соціуму? Відповідь на це можна пошукати в психології.

Свято комплексів

Перші люди, що зустрічають дитину в цьому світі – її батьки, і саме вони більшою мірою відповідальні за всі його наступні установки, бажання і внутрішні проблеми. Є теорія, що саме через батьків, а точніше, через їх помилки у вихованні і сприйнятті своєї дитини, людина і стає таким соціозалежною особиною, від чого і страждає.

Мати дає дитині ту любов, яка їй необхідна і забезпечує психологічну підтримку. Але ніщо не виникає нізвідки і якщо матері свого часу не дали любові та підтримки, з великою ймовірністю вона не дасть цього своїм дітям. Заміщенням любові служить інстинктивна турбота про потомство, а в психологічному плані просто жалість. Народжуються моделі «будеш хорошим, буду любити, не будеш – не буду».

Дитина, позбавлена любові, виростає з психологічною травмою і підсвідомо вимагає від усіх жалості, буквально харчується нею. Звідси різні типи «скаржників», які постійно розповідають усім про свої проблеми у пошуках того самого, що сприймають за любов. Неповноцінність і прагнення постійно шукати схвалення і любові, якої вони не знали.

Другий тип, не менш болючий – вічні переможці, які живуть в гонитві за новими досягненнями, і це вже з вини батька. Батько повинен дати дитині знання про світ, а він найчастіше передає разом з ними всі свої плоскі поняття про добро і зло, погане і хороше, а також осуджує дитину, звинувачуючи в різних помилках. У результаті дитина прагне вирватися з-під цього ярма, перемогти цю владу, і робить це все життя, навіть коли про батька вже можна забути, як про суддю.

Вона продовжує рватися до влади, нових перемог і досягнень – коротка мить ейфорії і знову психологічний свербіж перемагає.

Ярмарок марнославства і нікчемності

Виходить, що неповноцінна людина постійно прагне до суспільства, щоб її з одного боку пошкодували (читай, полюбили і визнали, що вона не таке гівно, як сам себе вважає), а з іншого – подивилися на її перемоги.

А влада може бути у всьому: у творчості, в бізнесі, і навіть в родині. Скрізь, де люди порівнюють себе з кимось і відчувають, що вони кращі.

І якщо розглядати все так, то виходить, що соціум потрібен людям, в основному, для самоствердження, для отримання, хоч на якийсь час, почуття внутрішнього комфорту, коли: «А я виявляється гідний всього, адже всі так думають».

Якщо ви дійсно любите себе, напевно ви ніколи не ревнуєте і не намагаєтеся нікого прив’язати до себе, не зліться, коли програєте і ніколи не скаржіться, не шукайте схвалення кого б то не було і завжди робіть тільки те, що ви хочете.

Якщо ви – саме така людина (тільки чесно), як ви ставитеся до суспільства? Залежите від нього?

Натхнення: lifehacker.ru