Дослідження півдня Піренейського півострова вказують на поступове скорочення населення та соціальні зміни, які відбулися під час переходу від мідного до бронзового віку, без свідчень раптових вторгнень чи насильницької зміни генофонду.
Перехід від одного археологічного періоду до іншого часто супроводжується значними культурними та демографічними змінами. На півдні Піренейського півострова цей процес був позначений заміною великих енеолітичних протоміських поселень на невеликі села бронзової доби. Проте, як показують останні дослідження, цей перехід не був різким і не супроводжувався масовим винищенням населення, як припускалося раніше.
Аналіз радіовуглецевих датувань з енеолітичних поховань та поховань ранньої бронзової доби вказує на майже безперервний процес змін у поховальних ритуалах і, можливо, генетичному складі населення. Найпізніші поховання мідного віку датуються 3830 роками до нашого часу, а найраніші поховання бронзового віку — 3802 роками. Це вказує на те, що зміна епох могла відбутися без значних соціальних потрясінь, що узгоджується з даними про поступове зменшення чисельності населення.
Застосування сучасних статистичних методів, таких як байєсівське моделювання та ядерна оцінка щільності, показало, що населення півдня Піренейського півострова до кінця мідного віку значно зросло, але потім почало поступово скорочуватися. Цей процес, на думку дослідників, не був наслідком катастрофічних подій, таких як чума чи війни, а радше результатом довготривалої посухи та зниження продуктивності сільського господарства.
Гіпотеза про те, що прибулі пастухи зі степів Причорномор’я і Каспію насильницьки замінили місцеве населення, також була поставлена під сумнів. Палеогенетичні дані вказують на повільне проникнення степових генів на південь і відсутність значного домінування прийшлого чоловічого населення. Місцеве населення вже перебувало в стані занепаду до приходу степовиків, що виключає можливість насильницької заміни еліт або масового знищення корінних жителів.