Він став найбільшим об’єктом такого роду з відомих. У ньому знаходиться протозірка, а також може формуватися велика планета. Стаття опублікована в журналі Astrophysical Journal Letters.
Видимі з ребра або під великим нахилом з погляду земного спостерігача протопланетні диски в інших зірок відіграють важливу роль у перевірці моделей планетоутворення, адже ефективно затінюють батьківську зірку хмарами пилу і газу, даючи змогу безпосередньо простежити вертикальну структуру диска.
Група астрономів на чолі з Крістіною Монш (Kristina Monsch) з Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики повідомила, що виявила найбільший протопланетний диск IRAS 23077+6707, якому дали неофіційну назву “Чівіто Дракули”. Він був випадково відкритий у 2016 році за даними наземної оптичної системи Pan-STARRS в області зореутворення в сузір’ї Цефея і тривалий час не потрапляв у поле інтересу вчених. Тепер же дослідники більш детально проаналізували дані спостережень за ним не тільки телескопів Pan-STARRS, а й наземного субміліметрового радіотелескопа SMA, щоб визначити його властивості.
IRAS 23077+6707 виглядає як яскрава біполярна туманність, в якій є темна центральна смуга, що відповідає площині диска, спостережуваного майже з ребра (під кутом 80 градусів). Якщо врахувати, що відстань від Сонця до області зореутворення становить 180-800 парсек, то фізичний радіус диска складе кілька тисяч астрономічних одиниць. У центрі диска знаходиться молодий зоряний об’єкт класу II. Сам диск дуже багатий газом, при цьому випромінювання газу і пилу спостерігається в схожих масштабах, що нетипово – в інших молодих дисках різниця в співвідношенні радіусів багатої на газ частини диска до диска становить близько двох і більше разів.
Поки що неясно, що породжує асиметрію яскравості західної та східної частин туманності. Це може бути як ефект, викликаний геометрією спостережень, так і вказівка на наявність внутрішнього зміщеного диска, що виникає при формуванні великої планети. Подальші спостереження допоможуть розібратися в цій проблемі.