Міранда, найменший із супутників Урана, покрита товстим шаром реголіту, що покриває її на зразок пухової ковдри. Тепер пара американських астрономів змогла встановити його походження. Дослідження опубліковано в журналі The Planetary Science Journal.
Вісь обертання Міранди лежить майже в площині орбіти самого Урана / © NASA / Johns Hopkins University APL / Carnegie Institute of Washington
З п’яти найбільших супутників Урана Міранда – найменший і найближчий до планети. Її поверхня надзвичайно різноманітна по рельєфу – на ній є розломи, долини, тераси і хребти, що створюють складний Різнокольоровий малюнок, видимий навіть з космосу і, ймовірно, вказують на складний склад Міранди.
Міранда невелика, так що її ядро повинно було вже давно охолонути, проте її поверхня покриває найтовстіший шар реголіту з зафіксованих в Сонячній системі. Він міг би діяти як пухова ковдра і зберегти можливість існування підземного океану до наших днів. До того ж “ковдра” дозволила б продовжити геологічну активність на Міранді, що критично важливо для розвитку життя.
Дослідники з Інституту SETI (США) вивчили поверхню Міранди, особливу увагу приділивши ударним кратерам, що залишилися після зіткнень супутника з іншими небесними об’єктами. Вони виміряли співвідношення глибини і діаметра кратерів, підрахували їх кількість і детально вивчили найбільший кратер, Алонсо, глибина якого — близько 24 кілометрів.
Результати дослідження визначили три потенційні джерела товстого шару реголіту Міранди: ударні викиди, плюмові відкладення і осад з кілець самого Урану. Через синій колір Міранди і надзвичайно товстий шар реголіту вчені дотримуються останньої гіпотези, що припускає, що на початку своєї історії Міранда перебувала всередині області кілець Урана, або ж що останні були набагато більше ніж сьогодні.
На жаль, поки що лише один дослідницький зонд — «Вояджер-2» — відвідав систему Урана в січні 1986 року, і відтоді не планується нових місій для вивчення найвіддаленіших планет нашої Сонячної системи. Оскільки Міранда не демонструє жодних ознак геологічної активності, нам залишається лише гадати, чи існує під її поверхнею рідкий океан і чи дочекаються його потенційні мешканці часу, коли людство зможе їх виявити.