Земля

Атмосфера Землі тричі різко збагачувалася киснем до океанів


Підписуйтеся на нас в Гугл Новини, а також читайте в Телеграм і Фейсбук


Нова реконструкція давньої історії Землі показує, що кисень у нашій атмосфері зростав не рівномірно. За даними дослідження, описаного в Universe Today, атмосфера пройшла через три різкі «подихи» зростання вмісту O2>, тоді як глибокі океани щоразу наздоганяли її із затримкою до сотень мільйонів років.

Атмосфера Землі тричі різко збагачувалася киснем до океанів

Як з’явився кисень на Землі

Земля сформувалася близько 4,5 мільярда років тому, а життя виникло орієнтовно між 4,28 та 3,8 мільярда років тому. Проте насичена киснем атмосфера — порівняно пізнє явище в геологічному масштабі, і його походження є ключем до розуміння сучасної планети.

Близько 2,4 мільярда років тому з’явилися ціанобактерії, здатні до фотосинтезу. Вони використовували сонячне світло, щоб розщеплювати молекули води, отримуючи енергію та вивільняючи вільний кисень спочатку у воду, а згодом — в атмосферу. Цей процес заклав основу для формування озонового шару та появи складних форм життя, включно з людиною.

Проте спочатку кисень не накопичувався в атмосфері. Вчені давно знають, що історія окиснення океану й повітря тісно пов’язана, але деталі цього зв’язку були нечіткими. Частина дослідників наполягала на різких ступінчастих змінах, зокрема під час Великої кисневої події (Great Oxygenation Event, GOE), інші — на більш плавному сценарії.

Три етапи зростання кисню

У новій роботі, опублікованій в журналі The Innovation, геохіміки Хайян Ван (Haiyang Wang) та Чао Лі (Chao Li) з Чендуського університету технологій аналізують історію окиснення Землі як багатоступеневий процес. Вони наголошують, що загальноприйнято виділяють три основні етапи підйому атмосферного кисню, кожен з яких пов’язаний з ключовими еволюційними новаціями.

Перший етап — Велика киснева подія — відбувся приблизно 2,4–2,1 мільярда років тому. Другий, неопротерозойський кисневий етап, раніше відносили до проміжку 800–540 мільйонів років тому, а третій, палеозойський кисневий етап — до 440–410 мільйонів років тому.

Ван і Лі погоджуються, що океани й атмосфера є єдиною системою, але показують, що на різних часових масштабах їхні рівні кисню могли поводитися по-різному. На масштабі мільярдів років зростання O2 в атмосфері зазвичай передує подібному зростанню в океані. А от на проміжках у мільйони років стан окиснення повітря та води іноді «розходився» — зв’язок міг ставати навіть негативним.

Нові геохімічні «свідки» давньої атмосфери

Океани залишили по собі потужний геологічний архів, зокрема знамениті смугасті залізисті формації — вони відбивають умови окиснення морської води. Атмосфера подібного прямого архіву не має, тож тривалий час її історію реконструювали саме за цими океанічними слідами.

У своїй роботі вчені опираються на нові геохімічні проксі-показники, насамперед на потрійні ізотопи кисню в сульфаті (параметр Δ′17O). Сульфат (SO4) формується з урахуванням ізотопного складу атмосферного кисню, де спостерігається дефіцит ізотопу кисню-17. Завдяки цьому сульфат у породах слугує індикатором змін атмосферного O2 і дозволяє уточнити час кожного «стрибка» кисню.

Аналіз показав, що час GOE лишається в межах 2,4–2,1 мільярда років тому. Натомість дати двох пізніших стрибків змінюються. Неопротерозойське збагачення киснем, за новими даними, відбулося раніше — між 1,3 та 1,0 мільярда років тому, а не 800–540 мільйонів років. Палеозойський етап уточнюється до 0,42–0,36 мільярда років замість 0,44–0,41 мільярда.

Океан відстає від атмосфери

Дослідники виявили ще одну важливу деталь: попередні дати неопротерозойської й палеозойської подій усе ж фіксують реальні процеси, але це не поява кисню в атмосфері, а затримане окиснення глибокого океану. За оцінками авторів, глибокі води відставали від атмосфери приблизно на 200 мільйонів років у неопротерозої та на близько 30 мільйонів років у палеозої.

Графічна реконструкція, наведена в роботі, показує, як протягом двох мільярдів років Земля переходила від майже повністю безкисневих умов до сучасних добре окиснених середовищ. Спочатку кисень був обмежений локальними «оазами» в мілководних ділянках. Потім він поширювався в поверхневі шари океану й уздовж континентальних шельфів. Лише в останню фазу глибокі океани стали первазивно насиченими киснем, тоді як на середніх глибинах формувалися зони мінімуму кисню.

Нелінійна взаємодія океану, атмосфери й життя

На коротших часових масштабах новий аналіз демонструє складні, іноді протилежні реакції океану й атмосфери на зміни вмісту O2. Певні сигнали, які раніше трактувалися як зростання кисню, можуть виявитися спадами.

Коли імпульс кисню потрапляє до океану, він окиснює органічний вуглець та сульфід, перетворюючи органіку на CO2, а сульфід — на сульфат. Чим більше в океані було органічної речовини й сульфіду, тим сильніше це споживало атмосферний кисень. На мільярдолітніх масштабах фотосинтез поступово переважав ці втрати й атмосфера ставала більш окисненою. Але на інтервалах у мільйони років біосфера та океани могли тимчасово зменшувати рівень O2 у повітрі.

Автори підсумовують, що історія «поверхневого окиснення» Землі — це динамічна й нелінійна взаємодія еволюції атмосферного кисню, буферних властивостей суші та океану й екологічних інновацій у біосфері. Перехід від локальних архейських кисневих «оаз» до глобально окиснених умов сьогодення одночасно визначав, як розвивається життя, і сам був змінений цим розвитком.

Невизначеності та значення для пошуку життя

Ван і Лі визнають, що свідчення, на яких базується ця картина, мають обмеження. Ізотопний запис кисню в сульфаті є відносно «грубим», а для періоду понад мільярд років тому значення ще недостатньо добре обмежені. Це означає, що деякі етапи на шляху до повної кисневої атмосфери можуть залишатися непомітними або неточно датованими.

Попри ці прогалини, робота пропонує корисну концептуальну схему спільної еволюції життя та поверхневих середовищ планети. Якщо подібна поетапна киснева трансформація сталася на Землі, вона, ймовірно, може відбуватися й на інших придатних до життя світах. За словами дослідників, такі «погляди в глибокий час» допомагають оцінювати потенційну населеність екзопланет і краще зрозуміти, як тісно переплетені геологія, океани, атмосфера та біосфера.


Підписуйтеся на нас в Гугл Новини, а також читайте в Телеграм і Фейсбук


Back to top button