У скелетах корінних жителів Америки знайшли стародавній геном, подібний до патогенів, що викликають сифіліс.
Міжнародна група дослідників під керівництвом Інституту еволюційної антропології Макса Планка вирішила багатовікову суперечку про походження сифілісу. Аналіз давньої ДНК показав, що збудник захворювання з’явився в Америці задовго до подорожей Колумба, а його глобальне поширення стало наслідком європейської колонізації.
Дослідники вивчили п’ять стародавніх геномів збудників сифілісу і споріднених захворювань, виявлених в археологічних знахідках із Мексики, Чилі, Перу та Аргентини. Результати показали, що американський континент був центром різноманітності цієї групи хвороб ще до прибуття європейців. Науковці виявили вимерлі лінії патогенів, від яких походять сучасні форми сифілісу, фрамбезії та беджеля – інфекцій, що їх спричиняють спірохети.
Отримані дані підтверджують “колумбову теорію” поширення сифілісу в Європі: перший масштабний спалах сифілісу в Європі стався навесні 1495 року, незабаром після повернення експедиції Христофора Колумба. Хвороба швидко поширилася континентом, вирізняючись високою смертністю і важкими наслідками для тих, хто вижив.
Походження сифілісу є предметом багаторічних дебатів. Спалах наприкінці XV століття припускає, що контакт із новими землями і людьми пов’язаний із раптовим поширенням хвороби. Хоча багато інфекційних захворювань здійснили подорож з Європи до Америки в ранній колоніальний період, сифіліс є одним з небагатьох, які, можливо, здійснили зворотний шлях. Глобальному поширенню сифілісу сприяли работоргівля та європейська колоніальна експансія в Америці та Африці в наступні століття.