У 1800-х роках в континентальній частині Північної Америки сталося кілька найсильніших в історії США землетрусів. Нове дослідження показало, що майже через два століття поштовхи після них можуть продовжуватися в центральних і східних частинах країни.
Місто Чарльстон (Південна Кароліна, США) після землетрус 31 серпня 1886 р. / © Wikimedia Commons
Так звані афтершоки — слабкіші коливання після землетрусу – можуть тривати кілька днів і навіть років. Подібні “міні-землетруси” – частина процесу перебудови розлому після основного поштовху, і з часом вони стихають. Хоча афтершоки менші за силою, вони здатні пошкоджувати інфраструктуру і заважати її відновленню.
Щодо сучасної сейсміки в окремих частинах Північної Америки існують дві думки. Одні вчені вважають її афтершоками минулих землетрусів, а інші — фоновою активністю. Цьому питанню присвячена нова робота геофізика з Уханьського університету Юсюань Чен (Yuxuan Chen) і професора геологічних наук Міссурійського університету в місті Колумбія (США) Міан Лю (Mian Liu). У дослідженні, опублікованому в Journal of Geophysical Research, вчені в пошуку відповіді вдалися до статистичного методу.
Відрізнити провісників землетрусів від фонової сейсмічності, властивої якомусь регіону, неможливо, поки не відбудуться сильніші підземні поштовхи. Однак афтершоки вчені все ж здатні розпізнати. Розуміння причин сучасних коливань важливо для оцінки ризику майбутніх катаклізмів, навіть якщо існуюча сейсмічна активність не завжди є достатньо сильною, щоб завдати помітної шкоди.
В якості можливих джерел афтершоків дослідники розглянули великі підземні поштовхи минулого з магнітудою 6,5-8. Серед них – землетрус 1663 р.поблизу південного сходу Квебеку в Канаді; коливання 1811-1812 рр. в районі геологічного розлому Нью-Мадрида, на кордоні між штатами Міссурі та Кентуккі; а також землетрус у Чарльстоні (Південна Кароліна) 1886 р.
- У печері неандертальців знайшли залишки “делікатесної” трапези
- Які міста світу затоплять льодовики, що тануть
- У Мексиканській затоці існує смертоносне озеро (відео)
Афтершоки концентруються навколо епіцентру основного поштовху, тому вчені за допомогою даних Геологічної служби США (USGS) простежили за сейсмічною активністю з 1980 по 2016 рік В радіусі 250 кілометрів навколо перерахованих зон підземних коливань. Увагу приділяли сучасним землетрусам з магнітудою рівною або яка перевищує 2,5, оскільки дані про слабкіші поштовхи менш надійні.
Щоб з’ясувати, чи можна пояснити підземні коливання останніх років афтершоками, або ж це фонова активність, не пов’язана з землетрусами минулого, фахівці при аналізі даних USGS застосували метод найближчих сусідів, який використовується для статистичної оцінки. Іншими словами, вони розглянули в комплексі фонову сейсмічність регіонів, час, місце розташування і магнітуду минулих і сучасних поштовхів, щоб спробувати встановити зв’язок між ними. Якщо відстань між двома землетрусами (в минулому і сьогоденні) виявлялося менше, ніж очікувалося, виходячи з фонової активності в цій місцевості, вчені робили висновок про ймовірність «афтершокової» природи сучасних коливань.
Таким чином дослідники встановили, що афтершоки після землетрусу 1663 року поблизу південно-східного Квебеку на сьогодні припинилися і сучасна сейсміка в цій частині Північної Америки з подіями минулого не пов’язана. В той самий час в районі Нью-Мадридського розлому приблизно 30% всіх землетрусів 1980-2016 років можна віднести до тривалих афтершоків після поштовхів в 1811-1812 роках. У Чарльстоні (Південна Кароліна) цією ж причиною можна пояснити приблизно 16% сучасних землетрусів магнітудою 2,5 або вище.
Виходить, значна частина сейсміки в зазначених районах багато в чому обумовлена афтершоками подій двовікової давності. Якщо аналогічні висновки вірні для інших районів Землі, це означає, що великі землетруси, по суті, куди шкідливіше, ніж вважалося раніше. Адже іноді вони можуть продовжувати руйнувати навіть через 200 років.