Генетики дослідили останки чотирьох людей, які жили в Британії близько 2300-600 років тому, та виявили, що всі вони постраждали від епідемічного поворотного тифу, збудником якого є спірохета Обермейєра (Borrelia recurrentis). Це відкриття проливає світло на давні епідемії та допомагає зрозуміти історію хвороби, що ще нещодавно була поширена в Європі.
Епідемічний (вошивий) поворотний тиф є гострим інфекційним захворюванням, що викликає напади лихоманки. Переносниками спірохети Обермейєра виступають платяні, головні та лобкові воші. Сьогодні ця хвороба здебільшого зустрічається в регіонах із низькою санітарною культурою, проте в минулому вона була звичною і для Європи. Вважається, що Гіппократ міг згадувати про цю хворобу у своїх працях, описуючи лихоманку на острові Тасос.
У 2018 році генетики виділили ДНК спірохети Обермейєра з останків людини, що жила в XV столітті в Осло, Норвегія. Торік було проведено масштабне дослідження ДНК 1313 людей, що жили в останні 37 тисяч років, і виявлено щонайменше 31 людину, яка хворіла на епідемічний поворотний тиф. Найраніші випадки хвороби були зафіксовані у скандинавів, що жили 4800-4400 років тому.
Науковці з Великої Британії та Нової Зеландії на чолі з Понтусом Скоглундом з Інституту Френсіса Кріка провели дослідження стародавніх і середньовічних останків, знайдених в Англії. Вони виділили ДНК збудника епідемічного поворотного тифу з останків чотирьох людей. Двоє з них жили в залізному віці (близько 300-100 років до нашої ери і близько 162 року до нашої ери – 10 року нашої ери), ще один помер у пізньому Середньовіччі (приблизно в 1290-1390 роках нашої ери), а датування останків четвертої людини виявилося невизначеним (близько I-XIV століть нашої ери).
Геноми бактерій були прочитані з середньою глибиною покриття від 0,8 до 29,4 разів, що дозволило дослідникам проаналізувати еволюційну історію цього патогена. Вони з’ясували, що спільний предок збудника епідемічного поворотного тифу (B. recurrentis) та збудника ендемічного поворотного тифу (B. duttoni) існував приблизно вісім тисяч років тому. За цей час геном спірохети Обермейєра зменшився приблизно на 20 відсотків, що підтверджується частковою втратою трьох плазмід у зразках залізного віку.