Стародавні сосни Іспанії свідчать, що середземноморські шторми та посухи різко посилилися в останні десятиліття.
Нове дослідження, опубліковане в журналі Climate of the Past, реконструює 520 років змін опадів у західному Середземномор’ї. Вчені використали «річні кільця дерев», тобто шари деревини, що відображають умови росту. Аналіз охопив сосни Pinus sylvestris і Pinus nigra зі східної Іспанії.
Дерева формують «природний кліматичний архів», додаючи одне кільце щороку. У вологі періоди кільця ширші. У посушливі — значно вужчі. Цей підхід відомий як «дендрокліматологія» і дозволяє зазирнути в кліматичне минуле задовго до появи метеостанцій.
Дослідники працювали з високогірними лісами, де ріст дерев особливо чутливий до опадів. Деяким соснам понад п’ять століть. Це дало змогу створити безперервний запис, що починається з 1503 року. Такі дані є одними з найдовших для регіону.
Отримані результати показують, що клімат Середземномор’я завжди змінювався. Періоди вологості та посухи чергувалися протягом століть. Проте кінець ХХ і початок ХХІ століття різко вирізняються. Частота й інтенсивність екстремальних подій зросли.
Особливо помітне посилення «екстремальних опадів». Сильні зливи, пов’язані з повільними штормами над Середземним морем, стали частішими. Вони приносять великі обсяги дощу за короткий час. Це підвищує ризик повеней і зсувів.
Водночас посухи стали глибшими. Підвищення температури посилює випаровування з ґрунтів і рослинності. Навіть за відносно стабільної кількості опадів умови стають сухішими. Клімат регіону демонструє зростаючу нестабільність.
«Масштаб і стійкість нещодавніх екстремумів є дуже незвичними в контексті останніх 520 років», — зазначають автори дослідження. За їхніми словами, ці тенденції узгоджуються з прогнозами кліматичних моделей. Це вказує на вплив «антропогенного потепління», тобто змін клімату, спричинених діяльністю людини.
Історичні документи також підтверджують ці висновки. Вчені порівняли дані кілець дерев із записами про «молитви за дощ або його припинення». Такі церемонії були поширені в доіндустріальних суспільствах. Вони часто збігалися з періодами кліматичного стресу.
Екстремальні події мають набагато серйозніші наслідки, ніж повільні зміни середніх умов. Зливи шкодять інфраструктурі. Посухи знижують врожайність і виснажують водні ресурси. Середземномор’я є особливо вразливим через своє розташування між вологими та посушливими кліматичними зонами.
Автори наголошують, що системи управління водою та сільським господарством мають враховувати нову реальність. Стародавні дерева не передбачають майбутнє. Проте їхні кільця чітко показують, що клімат регіону виходить за межі історичного досвіду. Адаптація до світу сильніших штормів і глибших посух стає неминучою.