Собака – найкращий друг людини на протязі вже багатьох століть, проте вчені досі не можуть однозначно сказати, коли саме почалися відносини псів людини.
Тепер же міжнародна група дослідників представила нові тимчасові рамки цієї події: згідно геномному аналізу рештків стародавнього вовка з півострова Таймир, одомашнення відбулося 27-40 тисяч років тому. Раніше дослідники більше схилялися до думки, що собаки відокремилися від вовків приблизно 11-18 тисяч років тому, після останнього льодовикового максимуму, коли люди перейшли від способу життя кочівників-мисливців до фермерського господарства і осілості, утворивши громади.
В ході одного з останніх досліджень вчені також називали цифру у 33 тисячі років, але потім ці висновки були спростовані.
Нові рештки були виявлені під час експедиції в Росію, до північній частині материкової Євразії, здійсненої в 2010 році. Дослідники шукали вздовж берега річки місця, де вічна мерзлота вже розмивається, щоб знайти рештки давно померлих тварин (наприклад, мамонтів).
[ads2] Радіовуглецеве датування показало, що решткам стародавнього вовка, виявленими на півострові Таймир, близько 35 тисяч років. Геномний аналіз же наштовхнув вчених на думку, що ця особа – представник найбільш загального предка сучасних вовків та собак.Це відкриття дозволило здійснити калібрування молекулярних годин, тобто зрозуміти швидкість, з якою генетичні відмінності накопичувались з плином часу і краще реконструювати еволюційне древо тварин.
“Собаки, можливо, були одомашнені набагато раніше, ніж прийнято вважати: приблизно 27-40 тисяч років тому, – каже Лав Дален (Love Dalеn) з Шведського музею природознавства. – Також вважається, що в якийсь момент часу популяція вовків розділилася на дві групи, причому одна з цих популяцій дала початок всім сучасним вовкам. Це пояснення малоймовірно, так як воно передбачає, що перша популяція згодом повинна була загинути в дикій природі. Ймовірно, ця популяція вовків залишалася відносно дикою, але протягом тривалого часу жила поряд з людьми”.
Дослідники прийшли до своїх висновків, ґрунтуючись на аналізі невеликого кісткового фрагмента. Спочатку Дален вважав, що це кістки оленя, але пізніше за допомогою генетичного тесту була визначена його приналежність до псів.
Вовки – досить поширені тварини на півострові Таймир, так що кістки цілком можуть належати і сучасному звіру, вирішили дослідники. Керуючись такими доводами, вчені вирішили провести радіовуглецеве датування і були приємно здивовані, виявивши, що знахідці близько 35 тисяч років.
Аналіз ДНК показав, що сучасні сибірські хаскі і гренландські їздові собаки зберегли надзвичайно велику кількість генів стародавнього таймирського вовка. У меншій мірі набір генів сибірських волков був схожий з таким у китайських шарпеїв і фінських шпіців.
Читайте також: “ДНК забезпечує прямий доказ того, що родовід сибірських хаскі бере початок від вовків, які бродили по землях Північної Сибіру 35 тисяч років тому, – стверджує співавтор дослідження Понтус Скогланд (Pontus Skoglund) з Гарвардської медичної школи. – Цей вовк жив на Таймирі всього через кілька тисяч років після того, як неандертальці зникли з Європи, а сучасні люди почали заселяти Європу і Азію”.
Однак, на думку Далена, належить ще виконати величезну геномну і морфологічну роботу із зразками рештків древніх вовків чи собак перш, ніж буде відома незаперечна дата приручення вовків людиною.
“Також до кінця незрозуміло, за яким сценарієм відбувалося одомашнення, – говорить дослідник. – Існує версія, що вовки почали селитися поряд з людськими поселеннями, тому що вони завжди могли знайти там якусь їжу. Деякі дослідники також вважають, що стародавні люди просто ловили вовченят і тримали їх в якості домашніх тварин, і поступово це призвело до їх одомашнення. Якщо ця модель вірна, то собаки були одомашнені ще мисливцями-збирачами, які вели кочовий спосіб життя”.
Наукова стаття Далена і колег була опублікована у виданні Current Biology.
Натхнення: earth-chronicles.ru