Зміни рівня моря викликали занепад однієї з найбільш довгоживучих доколумбових спільнот Америки дві тисячі років тому.
Культура носить назву самбаки. Ці племена жили в прибережній зоні сучасної Бразилії майже сім тисяч років. Самбаки у перекладі з місцевого діалекту тупи означає «гора черепашок». Індіанці, що належать до цієї культури, селилися на березі океану, заливів та лагун. Основу їхнього господарства становили водні ресурси — риба, молюски та інші дари моря.
Вчені з Інституту екологічних наук та технологій Автономного університету Барселони (Іспанія), з факультету археології Йоркського університету (Великобританія), з Університету Ріо-де-Жанейро та Сан-Пауло (Бразилія), а також інших наукових організацій вивчили ізотопний склад кісткових останків 39 племен самбаки, датованих середнім та пізнім голоценом. Крім того, проаналізували понад 400 радіовуглецевих дат з археологічних пам’яток південного узбережжя Бразилії.
Більшість з них є колективними цвинтарями, побудованими рибальськими громадами, що процвітали між 7000 і 1000 років тому. Свої висновки вчені представили у журналі Scientific Reports. З’ясувалося, що близько 2200 років тому відбулася серйозна реорганізація прибережного середовища на вказаних територіях. Вона була пов’язана із падінням відносного рівня моря.
В результаті скоротилися число і площа прибережних лагун і заток. Вода в них то прибувала, то спадала, що робило подібні джерела ресурсів нестабільними. Це змусило групи корінних жителів Південної Америки розселятися по більш великій території.
Чисельність населення, що проживає вздовж атлантичного узбережжя, остаточно підійшла до мінімальних значень близько 2000 років тому. Цікаво при цьому інше: замість того, щоб відмовитися від рибальства за таких умов, популяції, що залишилися, почали ще активніше добувати морські ресурси, включаючи акул і скатів.
Натхнення: naked-science.ru