Американські екологи виявили основні джерела мікропластику в атмосфері. Найбільше пластикових частинок у повітрі, принаймні на заході США, походить із дорожнього пилу та морського розпилу, які в атмосфері можуть перебувати достатньо часу, щоб розноситися вітром навіть через континенти. Дослідження оприлюднене в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.
Протягом багатьох десятиліть людство виробляє пластикові речі, які й до цього часу не навчилося переробляти. Станом на сьогодні в усьому світі вироблено близько 10 мільярдів тонн пластику, майже п’ята частина якого опинилася у навколишньому середовищі. Але там він надто довго не розкладається, а може лише розпадатися на менші частинки, які попри свій розмір не стають безпечнішими. Мікропластик, пластик менший за п’ять міліметрів, може містити небезпечні шкідливі речовини або ж накопичувати їх, а також бути самим по собі небезпечним для живих організмів, включаючись у харчові мережі. А одні з останніх досліджень також виявили, що мікропластик може викликати в ґрунтах такі ж зміни, як засуха; бути середовищем, де бактеріям легше обмінюватися генами стійкості до антибіотиків; огортаючись оболонкою з біомолекул у водоймах, мікропластик може легше проникати всередину клітин живих організмів. Нещодавно мікропластик зафіксували навіть у повітрі над віддаленою від суші ділянкою океану, але залишається не до кінця з’ясованим, як він викидається в атмосферу. Вивченням цього зайнялися дослідники з Університету штату Юта та Корнелльського університету.
Протягом більш ніж року, із грудня 2017 по січень 2018 років, науковці збирали зразки мікропластику у західній частині Сполучених Штатів Америки. Здійснювали це за допомогою колекторів, що були розташованими на 11 локаціях. Протягом 14 місяців дослідження вченим вдалося назбирати колекцію з 313 зразків повітряного мікропластику. Вони визначили розміри та довжину кожних пластикових частинок та волокон, найменші видимі з яких мали розмір близько чотирьох мікрометрів.
Аналіз показав, що орієнтовно 84 відсотки пластику в повітрі походить із дорожнього пилу, 11 відсотків надходить із морського розпилу, 5 відсотків здіймається із сільськогосподарських ґрунтів, ймовірно, при їх обробленні, а ще 0,4 відсотка віднесли до «популяційних джерел».
Вчені перевірили свої результати щодо джерел мікропластику в повітрі, створивши комп’ютерну модель, у яку внесли інформацію про антропогенні та природні аерозолі та їхню взаємодію, а також дані про морський розпил та джерела пилу, разом із урахуванням мінливостей сили вітру, вологості ґрунту тощо. Дані про джерела виявилися дуже подібними до таких, що вчені отримали в попередньому досліді. Але моделювання ще й показало, що пластикові частинки можуть перебувати у повітрі від години до майже тижня і таким чином подорожувати навіть між континентами, досягаючи також Антарктиди. Тобто мікропластик циркулює: не тільки накопичується в містах або океані, а й викидається звідти та переміщується по різних кутках планети, зокрема в дику природу, кажуть автори.
Дослідники наголошують на необхідності подальших досліджень того, де найбільше накопичується мікропластик з атмосфери та який він може мати вплив на довкілля й наше здоров’я.
Натхнення: www.nauka.ua