Дослідники з’ясували, що частина кутового орбітального імпульсу Сонця може перейти в його обертання і таким чином вплинути на внутрішні процеси, в результаті яких виникає сонячне магнітне поле.
Фізики сонця в усьому світі вже давно шукають задовільні пояснення численних циклічних змін активності Сонця. На додаток до найвідомішого 11-річного циклу Швабе, наша зірка також має і більш тривалі коливання, що варіюються від сотень до тисяч років. Слідом за 11-річним йде цикл Глейсберга (близько 85 років), цикл Суесса-де Фріза (близько 200 років) і цикл Бонда (близько 1500 років), кожен з яких названий на честь своїх першовідкривачів. У всіх цих коливаннях активності головну роль грає магнітне поле.
Вчені пропонують найрізноманітніші пояснення того, чому магнітне поле нашої зірки поводиться саме так. У цьому можуть бути винні, як внутрішні, так і зовнішні чинники. У новому дослідженні астрофізики вирішили відповісти на одне з найбільш спірних питань – воно стосується впливу на магнітне поле Сонця руху планет навколо нього.
В якості основи вчені взяли розроблену раніше модель магнітного поля зірки, і додали в неї коливання тахокліна – однієї з областей перенесення енергії в Сонце. Ці коливання відображали гравітаційний вплив на сонячну речовину руху планет-гігантів – Юпітера і Сатурна. Результати показали, що доповнена модель здатна відтворити відразу кілька спостережуваних на практиці циклів активності.
Для 11-річного циклу вчені раніше виявили статистично значущі докази того, що він повинен бути пов’язаний з рухом Венери, Землі і Юпітера. Найсильніше вплив відчувається, коли планети шикуються в ряд – це подія відбувається кожні 11 років. Що стосується циклу Суесса-де Фріза, який також змогли змоделювати вчені, то тут вирішальним також був вплив слабких приливних сил планет на сонячне динамо.
Стаття опублікована в журналі Solar Physics.
Натхнення: www.popmech.ru