Доместикація диких ослів почалася в Сомалі за 5000 років до нашої ери, а вже звідси ці корисні і невибагливі тварини поширилися по всій Африці і Євразії. Результати роботи представлені в журналі Science.
У нашій культурі осли займають далеко не настільки почесне місце, як коні, хоча в історії вони зіграли майже таку ж важливу роль. Тисячі років ці тварини тягнули вози і бойові колісниці, перевозили вантажі і людей. Але коли і де саме відбулася їх доместикація, досі було невідомо. З кіньми виявилося трохи простіше: у 2021 р. велика міжнародна група вчених на чолі з Людовиком Орландо (Ludovic Orlando) проаналізувала ДНК сотень кінських останків, що відносяться до різних історичних епох і різних регіонів світу, показавши, що одомашнення цих тварин, швидше за все, відбулося в степах Причорномор’я і Прикаспію в кінці II тисячоліття до нашої ери.
Їхні родичі осли такої уваги не привертають, і до недавнього часу у генетиків просто не було достатньо зразків для подібної роботи. Завдання ускладнює і широке поширення цих тварин – як домашніх, так і диких – по величезних просторах Азії і Африки, яке створює неабияку плутанину в геномі. Лише тепер команді Людовика Орландо вдалося зібрати досить великий матеріал, що містить дані про ДНК більш ніж 200 сучасних ослів, що живуть в різних частинах світу, а також ДНК з 31 останків тварин, що жили від 100 до 4000 років тому.
Зіставлення цих геномів один з одним і з ДНК диких ослів з різних регіонів показало, що їх доместикація почалася задовго до коней, близько 5000 років до н.е. на сході Африки – швидше за все, на півострові Сомалі і в Кенії. За часом цей процес збігається з початком швидкого пересихання Сахари і розширення простору пустелі. Можливо, саме воно стимулювало одомашнення місцевих диких ослів, які відмінно переносять спеку і брак вологи, а в нових умовах виявилися відмінними гужовими тваринами, невибагливими і витривалими.
Починаючи з 3000 років до н.е. одомашнені віслюки поширилися по всьому «чорному континенту», стали використовуватися в Єгипті і Судані. На давньоєгипетських зображеннях того часу їх можна бачити поряд з вівцями і биками. Вже звідси через Близький Схід осли дісталися до Європи і Азії, з часом утворивши генетично різні групи, далекі і досить ізольовані один від одного.
Чималий внесок в ДНК сучасних ослів внесли і люди, які займалися розведенням і селекцією цих корисних тварин. Так, вчені виявили, що останки ослів, знайдені на місці давньоримської вілли на півночі Франції, були гібридами африканських і європейських тварин. Тут їх схрещували, вивівши особливо велику породу висотою трохи більше півтора метра. Все це призвело до великої плутанини в геномі ослів, розібратися в якій вдалося лише тепер.