Нове дослідження показало, що химерне «надяскраве джерело рентгенівського випромінювання» світить в мільйони разів яскравіше Сонця, порушуючи фізичний закон, званий межею Еддінгтона.
У космосі є аномалії, що порушують закони класичної фізики. Астрономи називають цих порушників над’яскравими джерелами рентгенівського випромінювання (ULX), і вони випромінюють приблизно в 10 мільйонів разів більше енергії, ніж Сонце. Це явище порушує фізичний закон, відомий як межа Еддінгтона, який визначає, наскільки яскравим може бути об’єкт заданого розміру. Якщо цю межу перевищено, то джерело, за словами вчених, повинно просто вибухнути — матерія не може зберігати стабільність в таких умовах. Однак ULX «регулярно перевищують цю межу в 100 – 500 разів, дивуючи науковий світ», згідно із заявою НАСА.
Нові спостереження з масиву ядерних спектроскопічних телескопів НАСА (NuSTAR), який бачить Всесвіт в високоенергетичному рентгенівському випромінюванні, опубліковані в The Astrophysical Journal, підтвердили, що один конкретний ULX, названий M82 X-2, занадто яскравий навіть для свого класу. Попередні теорії припускали, що екстремальна яскравість може бути свого роду оптичною ілюзією, проте нова робота показує, що це не так — цей ULX насправді якимось чином кидає виклик межі Еддінгтона.
Раніше астрономи вважали, що ULX можуть бути чорними дірами, але M82 X-2 — це об’єкт, відомий як нейтронна зірка. Нейтронні зірки — це залишки мертвих ядер зірок, настільки щільні, що гравітація на їх поверхні приблизно в 100 трильйонів разів сильніше, ніж на Землі. Це означає, що будь-яка речовина, притягнута до поверхні мертвої зірки, негайно вибухне в сліпуче яскравому спалаху.
Нове дослідження показало, що M82 X-2 щороку поглинає матерію в масштабі близько 1,5 земної поверхні, викачуючи її з сусідньої зірки. Коли така кількість речовини потрапляє на поверхню нейтронної зірки, в теорії цього достатньо, щоб створити позамежну яскравість, яку спостерігали астрономи.
Дослідницька група вважає, що це свідчення того, що з M82 X-2 має відбуватися щось, що дозволяє їй порушувати правила і обмеження Еддінгтона. Робоча гіпотеза полягає в тому, що сильне магнітне поле нейтронної зірки змінює форму її атомів, дозволяючи зірці утримувати свою структуру, навіть коли вона перевищує поріг яскравості.