Наука

Качкодзьобий динозавр мав складний, як у птахів, дзьоб


Підписуйтеся на нас в Гугл Новини, а також читайте в Телеграм і Фейсбук


Качкодзьобий динозавр Tethyshadros insularis, який жив близько 81 мільйона років тому на території сучасної Італії, мав не гребінь із зубоподібних шипів на кінчику морди, як вважали раніше. Новий аналіз показав, що ці структури були частиною густої мережі кровоносних судин і нервів, які живили великий, пташиноподібний дзьоб. Про це повідомляє Sci.News.

Качкодзьобий динозавр мав складний, як у птахів, дзьоб

Від «зубчастого гребеня» до складного дзьоба

Коли Tethyshadros insularis описали вперше, спрямовані вперед стрижнеподібні виступи вздовж краю верхньої щелепи трактували як свідчення незвичайного, гребенеподібного «зубчастого» дзьоба. Ця ідея лягла в основу багатьох художніх реконструкцій.

Команда палеонтологів вирішила перевірити цю інтерпретацію, зосередившись на цьому виді, одному з найкраще збережених представників своєї групи в Європі. За допомогою мікрокомп’ютерної томографії вони дослідили кістки верхньої та нижньої щелеп у передній частині морди трьох особин Tethyshadros insularis, включно з голотипом.

Сканування дозволило простежити канали й отвори всередині кістки, якими колись проходили судини та нерви. Виявилося, що «шипи» та пориста кістка навколо них є остеологічними відповідниками надзвичайно розвиненої нейроваскулярної мережі, а не слідами зубів.

Пташиноподібна будова та терморегуляція

Реконструкція показала систему циркуляції навколо ніздрі, піднебіння та основи дзьоба, а також раніше неописану пазуху посередині верхньої щелепи. Великі судини проходили вздовж ріжучого краю й, імовірно, підтримували роговий чохол — рамфотеку, яка, скоріш за все, виходила за межі кістки і за розміром, і за складністю.

Це перший детальний опис подібних структур у орнітоподів — групи, до якої належать качкодзьобі динозаври. Порівняння з сучасними птахами та черепахами показало, що найближчою аналогією є саме пташиний дзьоб. Схожі судинні мережі виявили й навколо кігтів та копит великих ссавців, таких як коні, велика рогата худоба й слони.

Дослідники зазначають, що у великих копитних ссавців складні судинні мережі розгалужуються як усередині, так і на поверхні рогових структур. Подібна організація, за їхніми висновками, могла бути й у дзьоба Tethyshadros insularis, роблячи його динамічним, добре кровопостачуваним органом.

Оскільки цей динозавр жив у теплому, низькошировинному середовищі та був відносно великим і, ймовірно, теплокровним, він мав потребу в ефективному відведенні тепла. Кров, що проходила через дзьоб і ніздрі, могла скидати надлишок тепла — подібно до того, як це робить дзьоб тукана, який здатен розсіювати значну частину тепла тіла. Такий механізм особливо корисний для тварин без гребенів, «вітрил» чи інших помітних структур-радіаторів.

Дзьоб як інструмент живлення і чутливий орган

Автори роботи наголошують, що дзьоби — одні з найскладніших і найуніверсальніших ротових структур серед чотириногих. У птахів вони виконують безліч функцій: від живлення й догляду за оперенням до терморегуляції, вокалізації та маніпуляцій з об’єктами. Подібні багатофункціональні структури, за словами вчених, незалежно виникали й у різних ліній орнітоподних динозаврів.

У качкодзьобих хадрозавроїдів передня частина щелеп беззуба й утворює дзьоб, тоді як позаду розташовані спеціалізовані «зубні батареї» для ефективного пережовування. Проте фізіологічна роль такого дзьоба, його вигляд за життя та екологічне значення довгий час залишалися недооціненими.

Сліди сильного зношування на зубах одного великого екземпляра, деякі подряпини ширші за 150 мікрометрів, свідчать про дуже абразивний раціон. Ймовірно, динозавр разом із рослинами заковтував грубий пісок або вапнякові частинки з карбонатних ґрунтів свого прибережного середовища.

Дзьоб був основним інструментом зрізання рослин, а інтенсивне стирання вимагало швидкого росту рогового покриву — порівнянного з постійно зростаючими різцями гризунів. У передній частині пре-максилярної кістки виявили заглиблення, яке, ймовірно, містило кров’яну пазуху або скупчення чутливих нервових клітин. Це могло дозволяти дзьобу реєструвати механічні навантаження, подібно до структур у алігаторів і деяких китів.

Разом із тактильними сосочками, припускають автори, дзьоб хадрозавроїдів міг бути високочутливим органом, здатним тонко реагувати на дотик і навантаження — функціонально подібним до пташиного.

Ключова інновація в еволюції хадрозаврів

Узагальнюючи результати, палеонтологи пропонують переосмислити дзьоб хадрозавроїдів як великий, динамічний, добре васкуляризований, чутливий і терморегуляторний орган, за складністю функцій і еволюційним значенням порівнянний із дзьобом сучасних птахів.

На їхню думку, поява такого багатофункціонального комплексу «дзьоб–ніздрі» могла стати ключовою інновацією, що сприяла гнучкості в харчуванні, кращій реакції на умови довкілля та, зрештою, екологічному успіху й збільшенню розмірів тіла в пізніших хадрозавридів.

Робота команди, очолюваної Марко Мускіоні (Marco Muscioni), опублікована в журналі Royal Society Open Science під назвою «Пташиноподібна складність дзьобів хадрозавроїдів».


Підписуйтеся на нас в Гугл Новини, а також читайте в Телеграм і Фейсбук


Back to top button