Довгі роки вчені вважали, що аномалокаріс — домінуючий хижак кембрійських морів — був «живою відкривачкою», здатною впоратися з найжорсткішим панциром. Однак нове дослідження біомеханіки цієї істоти показало, що він був не шкідливішим.
Приблизно 508 мільйонів років тому в морях нашої планети плавав аномалокаріс — химерний членистоногий хижак довжиною близько 60 сантиметрів. На той час це була одна з найбільших тварин Землі, і довгий час вчені вважали, що своїми довгими ротовими придатками аномалокаріс міг трощити панцири жертв, залишаючи на них серйозні пошкодження.
Однак результати дослідження, проведеного Міжнародним колективом вчених з Австралії, США, Швейцарії, Великобританії та Німеччини, показали, що насправді аномалокаріс був не «живою відкривачкою», здатною розкрити чужий панцир, а мисливцем на порівняно м’яку здобич.
Хоча аномалокаріса вперше виявили більше 200 років тому, біомеханіка цього викопного монстра все ще залишається загадкою. Довгий час, знаходячи залишки розчавлених і поранених трилобітів того часу, палеонтологи «за замовчуванням» називали їх вбивцею аномалокаріса. Але вивчення довгих ротових придатків хижака поставило цю картину під сумнів.
Створивши тривимірну модель доісторичної тварини, а також використовуючи сучасних скорпіонів і павуків в якості живих аналогів, команда змогла показати, що придатки аномалокаріса були здатні розтягуватися і згинатися, хапаючи здобич. Однак, вивчивши точки напруги та деформації придатків при захопленні тварин різних типів, вчені виявили, що аномалокаріс пошкодив би свої придатки, якби спробував схопити і розтрощити трилобіта або іншу панцирну здобич.
У серіалі “Прогулянки з монстрами” аномалокаріс полює на трилобітів, але в реальному житті він би не зміг розкришити панцир своєї здобичі
Швидше за все, підсумовують дослідники в статті, опублікованій в журналі Proceedings of the Royal Society B, аномалокаріс не рився в донному мулі, витягуючи з нього трилобітів, а плавав у товщі води з витягнутими придатками, хапаючи м’якотілу здобич — наприклад, медуз, черв’яків і примітивних хордових. Це, звичайно, робило його трохи менш зловісним, але не менш смертоносним вбивцею, чиї нащадки проіснували на нашій планеті більше 100 мільйонів років.
Що стосується пошкоджених кембрійських трилобітів, то вони можуть вказувати на існування в кембрійських морях інших великих хижаків — можливо, родичів аномалокаріса, що володіють більш міцними ротовими придатками — або ж представників абсолютно іншої еволюційної лінії.