Як зрозуміти в космосі, де верх, а де низ? Якщо говорити про планети, зверху ми зазвичай бачимо Північний полюс, а знизу — Південний. Але на цьому унікальному зображенні від зонду ЄКА «Марс-експрес», Червона Планета показана з перспективи Північного полюса, над яким простягнувся екватор.
Знімок був зроблений 19 червня для калібрування стереокамери, коли «Марс-експрес» летів з півночі на південь. Дев’ять каналів камери — один нижньонаправленний, чотири кольорових і чотири стереофонічних — панорамували над поверхнею, щоб записати велику область з однаковими умовами освітлення. При цьому камера була зміщена до горизонту.
Результатом зйомки став рідкісний ширококутний образ планети з освітленим горизонтом поблизу екватора в верхній частині зображення і затіненим Північним полюсом внизу.
На початку весни, коли був отриманий знімок, північна полярна шапка складалася з водяного льоду і пилу. Вуглекислий газ, що присутній взимку в твердій формі, уже випарувався. Точно так само випаровується і водяний лід, виділяючи велику кількість води в атмосферу, яка циркулює на півдні завдяки атмосферним течіям. З поверненням холодних сезонів все знову замерзає.
Панорама з видом на південь показує марсіанські вулкани в регіоні Тарсіс. Площа цього регіону більша, ніж усієї Європи, а середня висота становить 5 км. Вулкани піднімаються на 10-22 км.
Найбільший вулканічний гігант «Гора Олімп» залишився за кадром, поступившись місце вулкану «Гора Альба» з діаметром понад 1000 км, який розташований в центрі верхньої половини зображення.
Навколо цієї гори на краю Тарсіса можна побачити ряд паралельних ліній, формування яких пов’язане з тектонічними напругами. По мірі того як регіон накопичував магму в перші мільярди років історії планети, кора розтягувалася. Пізніше, коли підповерхневі магматичні камери були спустошені, осідання земної кори також породжувало тріщини.
Далі до горизонту видніється 15-кілометровий вулкан «Гора Аскрійська», покритий туманними хмарами. Зліва від нього можна побачити «Гору Урану», «Керавнський Купол» і «Купол Фарсіда».
Незважаючи на середній, за марсіанським стандартам, розмір (60-150 км в діаметрі і 5-8 км заввишки), вони складають конкуренцію багатьом земним вулканам. Мауна-Кеа — найвищий вулкан на Землі — височить на 10 км, якщо вимірювати від його океанічного підстави до вершини, і всього на 4200 м над рівнем моря.