Дослідження за допомогою космічного телескопа «Джеймс Вебб» показує, як зоряні спалахи впливають формування планет.
Астрономи використовували чутливу оптику космічного телескопа «Джеймс Вебб», щоб заглянути крізь пил до центру протопланетного диска, що оточує молоду зірку. Дослідники вивчили диск червоного карлика d203-506, розташованого в області активного зіркоутворення туманності Оріон. Аналіз показує вплив потужних зірок на формування планетних систем.
Протопланетний диск d203-506 оточує невелику зірку, вік якої, за оцінками, становить менше 1 млн років, а маса, як мінімум, у 10 разів менша, ніж у Сонця. При цьому протопланетний диск постійно «бомбардується» різким високоенергетичним ультрафіолетовим випромінюванням від потужних молодих зірок, що знаходяться поблизу нього.
Зображення туманності Оріона, зроблене «Хабблом», та збільшений протопланетний диск d203-506 на знімку «Вебба». Ілюстрація: NASA/STScI/Rice Univ./C.O’Dell et al /O. Bern, I. Schrotter, PDRs4All
Ці зірки, які приблизно в 10 разів масивніші і, що важливіше, в 100 000 разів яскравіші за Сонце, піддають будь-які планети, що формуються в таких системах поблизу, дуже інтенсивному ультрафіолетовому випромінюванню. Залежно від маси зірки у центрі системи це випромінювання може сприяти формуванню планет, або перешкоджати йому.
У d203-506, наприклад, через інтенсивне опромінення масивних зірок планета за розміром, порівнянна з Юпітером, не зможе сформуватися. Під впливом потужних спалахів ця щорічна система втрачає масу порівнянну з масою Землі. При цьому слабке гравітаційне поле невеликої зірки не може протистояти фотовипаровуванню.
Дослідники вважають, що подібне минуле на ранньому етапі було й у Сонячної системи. Але гравітації нашої зірки вистачило, щоб матеріал, вибитий спалахами, не залишав систему, а залишався в її межах, формуючи планети, зокрема газові та крижані гіганти.