Головна / Людина / Масштабне дослідження генетичної природи людської сексуальності: «гена гомосексуалізму» не існує

Масштабне дослідження генетичної природи людської сексуальності: «гена гомосексуалізму» не існує

Найбільше на сьогодні дослідження генетичних основ сексуальності виявило в геномі людини п’ять маркерів, пов’язаних з одностатевою сексуальною поведінкою, однак жоден з них не може вважатися надійним показником сексуальності.

Результати дослідження опубліковані 29 серпня в журналі «Сайенс» (Science) і ґрунтуються на генетичних даних майже 500 тисяч осіб. Вони співзвучні з висновками попередніх досліджень меншого охоплення і підтверджують підозри багатьох вчених: хоча сексуальні переваги частково обумовлені генетично, жоден ген не має визначального впливу на орієнтацію.

«Ніякого „гена гомосексуалізму» не існує», — говорить провідний вчений Андреа Ганна (Andrea Ganna), генетик з Інституту Броудов в Кембриджі, штат Массачусетс, при Массачусетському технологічному інституті і Гарвардському університеті.

Ганна та його колеги зробили висновок, що до 25% сексуальної поведінки пояснюється генетикою, а решта — результат впливу середовища і культури. Подібні оцінки раніше наводилися в менш масштабних роботах.

«Це серйозне дослідження», — вважає Мелінда Міллс (Melinda Mills), соціолог з Оксфордського університету, Великобританія, яка вивчає генетичні основи репродуктивної поведінки.

При цьому вона попереджає, що висновки не відображають всього людства, — це визнають і самі автори. Левова частка геномів надійшла від дослідницької програми UK Biobank і компанії в області так званої споживчої генетики 23andMe, чия штаб-квартира знаходиться в Маунтін-В’ю, штат Каліфорнія. В їх базах даних зберігається генетична інформація і медичні карти переважно вікових осіб європейського походження. Учасникам UK Biobank на момент проведення дослідження було від 40 до 70 років, а середній вік клієнтів у базі даних 23andMe становить 51 рік.

Автори дослідження також зазначають, що згідно з умовами угоди про генетичний аналіз, вони не включали людей, чия біологічна стать розходиться з сексуальною самоідентифікацією. В результаті за бортом дослідження залишилися сексуальні і гендерні меншини (ЛГБТ-спільнота), такі як транссексуали і інтерсексуали.

Потрібно більше даних

Вчені давно вважають, що сексуальна орієнтація принаймні частково зумовлена сексуальною орієнтацією. Дослідження 1990-х років показали, що сексуальна орієнтація ідентичних близнюків збігається частіше, ніж у різнояйцевих близнюків або тим більше зведених братів і сестер. Інші ж зробили висновок, що певний сегмент Х-хромосоми — так звана область Xq28 — якимсь чином пов’язаний зі сексуальною орієнтацією біологічних самців. Згодом, однак, у цих висновках засумнівалися.

Всі ці дослідження, зазначає Міллс, мали вкрай обмежену вибірку, і до того ж у них переважали чоловіки. Таким чином, вчені цілком могли пропустити цілий ряд генетичних варіацій, так або інакше пов’язаних з сексуальною орієнтацією.

У своєму недавньому дослідженні Ганна та його колеги використовували метод загальногеномного аналізу (GWAS), переглянувши ДНК сотень тисяч людей на предмет змін одно нуклеотидних поліморфізмів (SNP). Принцип такий: якщо у людей із загальними характеристиками збігаються SN, тобто ймовірність певного взаємозв’язку.

Дослідники розділили випробовуваних на дві групи — одні за власним визнанням мали досвід одностатевого сексу, інші ні, і провели два розрахунки. В одному з них вони перевірили понад мільйон SNP, щоб з’ясувати, чи демонстрували випробовувані з подібним набором SNP аналогічну сексуальну поведінку чи ні. Так вчені встановили, що від 8% до 25% варіацій сексуальної поведінки пояснюється генетикою.

У другому дослідженні Ганна та його колеги спробували встановити конкретні поліморфізми, пов’язані з одностатевою сексуальною поведінкою — і знайшли п’ять. Однак навіть у своїй сукупності вони пояснюють менше 1% сексуальної поведінки.

Це говорить про те, що на сексуальну поведінку впливає цілий ряд генів, багато з яких ще належить виявити, вважає Ганна. За його словами, виявити відсутні варіанти допоможе вибірка більшого розміру.

При цьому Ганна попереджає, що при прогнозуванні сексуальних уподобань спиратися на поліморфізми не можна, тому що ні один ген сам по собі не визначає орієнтації.

Все складно

Хоча дослідникам вдалося виявити деякі поліморфізми, які беруть участь в одностатевій сексуальній поведінці, як саме працюють різні генетичні варіанти, вони можуть лише здогадуватися. Як пояснив Ганна, один з них близький до гена, пов’язаного з запахом і відіграє певну роль у сексуальному потязі. Інший пов’язаний з облисінням за чоловічим типом, що обумовлено рівнем статевих гормонів. Це дозволяє припустити певний зв’язок з одностатевою сексуальною поведінкою.

Результати показують, наскільки складна людська сексуальність, вважає Ганна. Труднощі для дослідників полягають ще і в тому, як роз’яснити нюанси настільки делікатної теми широкій публіці.

Щоб найкращим чином донести результати дослідження до громадськості і убезпечити себе від невірних трактувань, дослідники вели роботу з захисниками інтересів ЛГБТ-спільноти та фахівцями у сфері наукової комунікації. Для цієї мети вони запустили сайт, де результати з усіма застереженнями викладаються делікатною мовою в доступній формі, не переобтяженою науковим жаргоном.

Юен Бірні (Ewan Birney), генетик і директор Європейського інституту біоінформатики в Кембриджі, Великобританія, вітає виконану роботу. «Вони, можна сказати, пройшли мінне поле», — вважає він.

Хоча деякі дослідники і поборники ЛГБТ можуть засумніватися в доцільності такого роду досліджень, Бірні вважає їх вкрай важливими. Навколо одностатевих сексуальних відносин проведено чимало соціологічних досліджень, але ця тема неймовірно складна, вважає він. Пора повести дискусію з точки зору біології, вважає Бірні.