Ближня сторона Місяця має більш товстішу кору, ніж віддаленна, пояснення цього криється в ключових відмінностях між півкулями, йдеться в новому дослідженні.
Ученим вже давно відомо, що кратери утворювалися з однаковою швидкістю на поверхні обох сторін Місяця, але нові дослідження свідчать про те, що стародавні астероїди залишили після себе більш великі басейни на видимій стороні супутника, ніж на протилежному боці.
Використовуючи дані, зібрані супутниками – близнюками GRAIL (Gravity Recovery and Interior Laboratory) і з’єднавши їх з результатами станції LRO (Lunar Reconnaissance Orbiter), дослідники змоделювали комп’ютерну тривимірну карту кори супутника і з’ясували, що кора Місяця тонша, ніж передбачалося раніше. Крім того, її товщина корелює з рельєфом поверхні. На темній стороні під ударними кратерами кора найтонкіша, а під гірськими масивами товстіша. Пояснюється це тим, що в областях, де знаходяться кратери, кора була повністю пробита. А підвищена пористість кори, в якій має бути близько 12 відсотків порожнеч, обумовлена ??розтріскуванням при ударах.
Дослідники говорять, що це відкриття може змінити розуміння вчених про ранній період Сонячної системи. Одна з теорій походження Землі і Місяця говорить про те, що вони були розділені вніслідок катастрофічного зіткнення з Тейєю (гіпотетичним небесним тілом). Якщо ця версія коли-небудь підтвердиться, вивчення Місяця допоможе багато що прояснити в походженні Землі.
Натхнення: www.infuture.ru