Експедиція до глибоководного хребта на північ від Гавайських островів несподівано відкрила дивну геологічну формацію, схожу на «жовту цегляну дорогу», що простягається дном океану.
У 2022 році дослідницьке судно Nautilus обстежувало хребет Ліліуокалані в межах морського національного заповідника Папаханаумокуакеа. На глибині понад тисячу метрів вчені натрапили на ділянку, яка виглядала як висохле дно стародавнього озера. Поверхня була розтрісканою і дивовижно впорядкованою.
«Це дорога до Атлантиди», — жартували дослідники по радіозв’язку. «Жовта цегляна дорога?» — перепитував інший голос. З першого погляду формація справді нагадувала акуратно викладену бруківку. Саме цей візуальний ефект і зробив знахідку вірусною.
Заповідник Папаханаумокуакеа є одним із найбільших у світі. Він більший за всі національні парки США разом. Водночас люди дослідили лише близько 3 % його морського дна. Це робить кожне занурення потенційним відкриттям.
Геологи швидко дали наукове пояснення. Виявилося, що «дорога» — це розтрісканий потік гіалокластиту, тобто «вулканічної породи, що формується під час підводних вивержень». Характерні тріщини під кутом близько 90 градусів виникли через багаторазове нагрівання та охолодження лави. У результаті порода розкололася на майже правильні «плитки».
«Поверхня виглядає так, ніби з неї можна зняти запечену кірку», — зазначали учасники експедиції. В окремих місцях тріщини настільки рівні, що створюють ілюзію штучної кладки. Саме це і збиває з пантелику.
Відкриття стало ще одним нагадуванням, наскільки мало ми знаємо про океанське дно. За оцінками вчених, за десятиліття досліджень люди візуально побачили лише близько 0,001 % глибоководного дна Землі. Це площа, співмірна з невеликим регіоном на суходолі.
На перший погляд «жовта цегляна дорога» виглядає як шлях до казкового світу. І в певному сенсі це так. Вона символізує напрямок, у якому рухається сучасна наука. Кожне занурення відкриває нові сторінки геологічної історії планети.
Дослідники з Ocean Exploration Trust наголошують, що подібні експедиції допомагають вивчати не лише породи, а й життя на схилах давніх підводних гір. Саме в таких, майже недосліджених місцях, можуть ховатися ключі до розуміння глибинної будови Землі.