Учені з Ізраїлю, Іспанії та Італії досліджували стародавні та старовинні кам’яні пастки на леопардів, знайдені в Іудейській пустелі. За допомогою оптично стимульованої люмінесценції вони з’ясували, коли були побудовані 14 таких об’єктів. Дві пастки датовані V і IV тисячоліттями до нашої ери і є найдавнішими подібними спорудами, відомими на сьогодні. Про це повідомляється у журналі Quaternary Science Reviews.
У різних куточках нашої планети збереглися численні залишки різноманітних стародавніх мисливських споруд, що мали регіональну специфіку. Наприклад, за останні роки з’явилося досить багато робіт, присвячених так званим близькосхідним повітряним зміям пустелі, що являють собою масштабні кам’яні загородження, які, ймовірно, використовували для загінного полювання на копитних тварин. Менш відомий інший тип пам’яток з цього регіону – кам’яні пастки на леопардів.
Вони являють собою кам’яні конструкції, які споруджували для упіймання південноаравійських леопардів (Panthera pardus nimr) і деяких інших хижих тварин. З кам’яних плит і брил люди споруджували камеру. Усередині неї розміщувалася наживка на дерев’яному кілку, до якого також кріпилася мотузка, що утримувала встановлену над входом плиту. Коли тварина стягувала наживку, то опинялася в пастці. Після цього люди або чекали, коли тварина помре, або вбивали її списами через щілини в конструкції. На сьогодні найдавніша подібна пастка на леопардів знайдена в пустелі Негев в Ізраїлі, її вік становить близько 5300 років.
Урі Давидович (Uri Davidovich) з Єврейського університету в Єрусалимі спільно з колегами з Ізраїлю, Іспанії, Ізраїлю, Іспанії та Італії представив результати нових досліджень пасток на леопардів. Свою роботу вони присвятили об’єктам, розташованим в Іудейській пустелі. З 1980-х років на цій території археологи виявили 16 подібних пасток, більшість з яких розташовані в радіусі 12 кілометрів від оазису Ейн-Геді. Розмір їхніх камер становив близько 2-3 метрів завдовжки, 30-45 сантиметрів завширшки і 30-60 сантиметрів заввишки.
До теперішнього часу одну з цих пасток повністю розкопали, а одну було знищено. Щоб визначити вік збережених об’єктів, вчені відібрали 38 зразків для датування за допомогою оптично стимульованої люмінесценції. Проведений аналіз показав, що дві пастки на “леопардів” були побудовані в “V” і “IV” тисячоліттях до “нашої ери”, тобто в епоху “халколіту” і “раннього бронзового століття”. Тим самим це найдавніші кам’яні пастки на леопардів, відомі на сьогодні.
Ще одну пастку побудували наприкінці II тисячоліття до нашої ери, тобто в пізньому бронзовому або ранньому залізному столітті. До I тисячоліття до нашої ери відносяться два об’єкти, один з яких побудували за перських часів (VI-IV століття до нашої ери), а інший – за елліністичної епохи (III-II століття до нашої ери). Вісім пасток, мабуть, було споруджено приблизно в 600-1400 роках нашої ери, а найпізніший об’єкт, у якому археологи знайшли гільзу від вогнепальної зброї, вчені датували XVIII століттям нашої ери.
Дослідники зазначили, що більша частина вивчених пасток на леопардів належить до часу, коли в оазисі Ейн-Геді, мабуть, не було постійних поселень. Тому вони вважають малоймовірним, що ці споруди зводилися для захисту домашніх сільськогосподарських тварин. Найімовірніше, будівельниками пасток, на думку вчених, були кочові скотарі, від яких збереглося дуже мало слідів.
Вчені також проаналізували місця розташування пасток і з’ясували, що їх споруджували недалеко від основних джерел прісної води та поруч із місцеперебуваннями капських даманів (Procavia capansis), які поряд із нубійськими гірськими козлами (Capra ibex nubiana) виступали основною здобиччю південноаравійських леопардів. Причому це характерно для пасток, незалежно від часу їхнього спорудження. Крім того, мисливські конструкції, ймовірно, навмисно зводилися далеко від стежок, якими користувалися люди, або від стоянок скотарів.