Агентство НАСА презентувало своє бачення колонізації Марса. У проекті передбачені навіть цілі міста на поверхні Марса. Але чи не стане перешкодою при освоєнні Червоної планети місцевий клімат і до чого варто готуватися колоністам?
А очікують їх фонтани вуглекислоти, вітер зі швидкістю 100 м/с, антарктичний холод і радіація. Але авторів проекту все це, схоже, не лякає. В дослідній зоні радіусом до 100 кілометрів спроектовані гідропонна ферма, склад, житлові модулі для вчених, на базі планують побудувати сонячну електростанцію. Між об’єктами повинні курсувати герметичні всюдиходи. До колонізації Марса в НАСА готуються серйозно, хоча до неї ще кілька десятиліть. Перша колонія поселенців імовірно полетить до Червоної планети у 2050 році. Кожен політ триватиме дев’ять місяців, потрібно не менше трьох рейсів. Якщо врахувати, що Земля і Марс виявляються найбільш близькі один до одного, раз на 26 місяців, то на перевезення матеріалів і устаткування з планети на планету піде близько 20 років.
Місце для заснування колонії на Марсі було визначено в ході міжнародного семінару. На ньому вчені розглянули 47 районів. Поки основними вважаються два варіанти – долина Марінер і рівнина Еллада. Чому вчені віддають перевагу саме їм?
Рівнина Еллада – це найглибший поділ Червоної планети. Вона розташована на 7 км нижче середнього рівня Марса. І це важливо, адже щільність марсіанської атмосфери значно менша за земну. Зайві 7 кілометрів повітря – це захист від сонячної радіації і менші перепади температур. Хоча атмосферний тиск на рівнині Еллада максимальний, він вдвічі вищий, ніж в середньому по планеті, але все одно в 100 разів нижче земного.
Ще одна точка – долина Марінер. Це гігантська система каньйонів, загальна довжина якої 4,5 тисячі км, а це чверть кола планети, ширина — 200 км та глибину — до 11 км. Тут, так само, як і на рівнині Еллада, підвищений за марсіанським мірками тиск. Але головна перевага цього району в іншому. Долина Марінер тягнеться вздовж екватора планети. І мінімальна температура тут вважається найвищою в порівнянні з іншими точками планети. На Марсі значно холодніше, ніж на Землі, адже середня температура тут -40°.
Читайте також: Щоб жити в такому холоді, потрібно багато електроенергії. Здобувати її планується за допомогою сонячних батарей. Але на практиці це навряд чи можливо. Марс знаходиться далі від Сонця. Наприклад, 1 квадратний метр земної поверхні отримує 1,3 кВт.год енергії. До Марса доходить тільки 0,59. Крім того, в марсіанській атмосфері дуже багато пилу. 40% сонячної радіації поглинається і розсіюється, не діставшись до поверхні. Якщо порівняти залишений потік з земними умовами, вийде, що сонячні батареї будуть намагатися вловити світло, що пробивається крізь суцільні хмари товщиною 1-2 кілометри! Чи вдасться виробити багато енергії – велике питання.
Але і це ще не все. Головний ворог колоністів – курний смерч, він же піщаний диявол. Через великі перепади температур ці торнадо досягають висоти в 20 км і пересуваються зі швидкістю близько 300-350 км/год. Один з таких смерчів кілька років тому ледь не знищив марсохід. Іноді пилові бурі на Марсі набувають глобального характеру і можуть охоплювати до половини планети. І тривати така негода може по півроку. Скільки проіснує колонія в таких умовах – сказати складно.
Перепад температур приховують і ще одну небезпеку. Марсіанське середовище багате вуглекислотою. У темний час доби при низьких температурах вона перебуває у твердому стані. Вдень, коли температура в районі екватора Марса наближається до +30°, вуглекислота, минаючи рідкий стан, переходить відразу в пар. З 1 кг сухого льоду утворюється до 509 л газу. Випаровування, яке супроводжується потужним збільшенням обсягу, перетворює поверхню Марса в один суцільний гейзер з вуглекислоти. Успіх будівництва теж викликає запитання.
На поверхні Марса будувати небезпечно, а ось під нею, в природних печерах або штучно викопаних шахтах, цілком можливо. Марс давно пройшов період активного тектонічного розвитку, тому землетрусів можна не побоюватися. Товстий шар ґрунту захистить людей від радіації і від погодних катаклізмів. А в якості джерел енергії можна використовувати невеликі атомні електростанції, які також можна буде розмістити під поверхнею Червоної планети.
Натхнення: earth-chronicles.ru