Дані космічного апарату “Люсі” допомогли вченим з’ясувати походження незвичайного подвійного астероїда.
Вчені розкрили таємницю походження невеликого і дивного контактно-подвійного астероїда. Це супутник іншого, більшого космічного каменю.
У листопаді минулого року зонд “Люсі” НАСА наблизився до астероїда Дінкінеш діаметром 720 м. Він розташований у головному поясі астероїдів між Марсом і Юпітером. Дані місії показали, що у нього є супутник. Його назвали назву Селам. Супутник перебуває на відстані 3,1 км від Дінкінеша, а його орбітальний період становить 52,7 години.
Супутник у великого астероїда знаходили й раніше. Але вчених здивувало те, що Селам складається з двох з’єднаних разом каменів розміром 210 і 230 метрів, утворюючи контактну подвійну систему. Це перший об’єкт подібного типу, виявлений у головному поясі астероїдів.
Відтоді вчені намагалися з’ясувати походження Селама. Їм допоміг аналіз поверхні астероїда Дінкінеш, а саме його поздовжня западина та екваторіальний хребет, який огинає вісь обертання. Учені вважають, що ці особливості поверхні з’явилися результатом масштабної катастрофи, спричиненої прискоренням обертання астероїда внаслідок ефекту YORP. Він описує, як невеликий об’єкт, такий як Дінкінеш, розкручується за рахунок поглинання і подальшого випромінювання сонячного світла.
Астероїд Дінкінеш ліворуч і його маленький місяць Селам праворуч. Зображення надано: NASA/Goddard/SwRI/Johns Hopkins APL
Імпульс сонячних фотонів, що б’ють по поверхні, і теплових фотонів, випромінюваних назад, створюють невелику тягу, яка може змінити обертання астероїда. За тисячі років вона в рази прискорює обертання астероїда. Вчені вважають, що ефект YORP збільшив швидкість обертання Дінкінеша до одного обороту за 3,7 години.
У підсумку відцентрова сила, що виникла на Дінкінеші, змусила частину його речовини відірватися від поверхні. Вона створила кільце уламків навколо екватора астероїда, що пояснює наявність западини. Деякі з них впали назад, утворивши екваторіальний хребет. А ті, що залишилися на орбіті навколо астероїда, з часом, з’єдналися і сформували два супутники. У міру їхнього зближення гравітація сприяла тому, щоб вони сформували контактну подвійну систему;
Позиції Дінкінеша і Селама, а також траєкторія Люсі. Зображення надано: загальна графіка, NASA/Goddard/SwRI; вставка “A”, NASA/Goddard/SwRI/Johns Hopkins APL/NOIRLab); вставка “B”, NASA/Goddard/SwRI/Johns Hopkins APL
Учені додали, що вона виникла через відносно невелику швидкість зближення двох частин Селама. Якби вона була більшою, дві половинки супутника Дінкінеша або з’єдналися б в один камінь, або зруйнувалися б.
Результати дослідження опубліковані в журналі Nature.